«Мамин (бабусин, дідусів тошо) скарб» у порівнянні з по-передньою роллю є не загальним улюбленцем, а когось конк-ретного з дорослих. Найпоширенішою психологічною причи-ною подібних взаємин є невдоволення матері шлюбом. Всю свою нереалізовану любов вона підсвідоме намагається відда-ти дитині. Це проявляється в неконтрольованих проявах ніжності, жертовності. Становище дитини погіршується і не-розумінням різного ставлення до неї з боку матері і батька, ба-бусі і дідуся.

Роль улюбленця, що нав'язується дитині, може бути відоб-раженням суперництва між членами сім'ї, або ізоляцією когось із них. Подібна тактика стосунків не дозволяє дитині реально засвоювати прийнятні форми контактів з представниками про-тилежної статі, що значно ускладнює майбутнє доросле життя.

Зразкова дитина тішить всіх вихованістю, слухняністю. Вона — гордість сім'ї. Доволі часто за спробою дорослих зроби-ти дитину бездоганною, приховується атмосфера удаваного співробітництва. Від дитини очікують, передусім, вияву слух-няності, за що і схвалюють. Внутрішні переживання, стан ди-тини цікавить менше. Дитина страждає від почуття провини за найменшу невдачу. А в майбутньому дорослому житті їй по-трібно буде розв'язати проблему власної неповноцінності.

Особливий випадок — це роль «хворобливої дитини». До-рослим не хочеться змінювати сталі взаємини, насамперед між

собою з приводу хвороби дитини, їм легше поводитися з нею як з хворою, не шукати нові повноцінні форми душевного кон-такту. До того ж позиція опікуна передбачає батьківську владу над підростаючою дитиною.

«Жахлива дитина» сприймається в сім'ї як суб'єкт, що ство-рює напружені ситуації. Вона неслухняна, безвідповідальна, часто бунтує, діє наперекір дорослим. Усі в сім'ї тільки те і роб-лять, що закликають її до порядку, використовуючи покаран-ня. Неслухняність дитини зводять у ранг внутрішньосімейної цінності, оскільки це дозволяє комусь із дорослих захопити першість у протистоянні з іншими, вчасно зауваживши: «Це ви своїм потуранням довели до цього!». Найнебезпечнішою в та-ких випадках є ізоляція самої дитини. Це може проявлятися тоді, коли є дитина від першого шлюбу і народжується немов-ля, до якого прикута увага, любов і ласка всіх. Ізольована дити-на може перетворитись на «затурканого», тобто того, кого ка-рають за найменшу провину. Засуджувати батьків за непра-вильні дії можна лише тоді, коли вони чинять неправильно, реалізуючи осмислені наміри. Описані випадки вказують на інше. Дії дорослих неусвідомлені, почасти вони глибоко пере-конані, що чинять в ім'я добра і справедливості, заради май-бутнього дитини і щиро розраховують на\дячність.

Допомога сім'ї, яку надає соціальний педагог, передбачає кілька напрямків. Педагогічнадопомога полягає в поглибленні педагогічної компетентності батьків, суб'єктом скарги в тако-му випадку, як правило, бувають діти. Консультант разом з бать-ками аналізує ситуацію. При цьому увага не акцентується на помилковості дій батьків, а розглядаються універсальні з по-гляду педагогіки методи виховання. Наприклад, дівчинка за-являє, що перед контрольною роботою у неї завжди ще звечора починає боліти голова, шлунок; вона погано спить, відмічає тремтять руки, аж до моменту, поки не побачить контрольні завдання. Причиною підвишеноїдитячоїтривожності, як пра-вило, є завищені еталонні вимоги батьків без урахування ре-альних можливостей. Однак у роботі з батьками доцільно ак-центувати увагу на індивідуальних особливостях та їх урахуванні у навчальній діяльності.

Соціальна допомога надається тоді, коли сімейні про-блеми виникають у результаті несприятливих обставин і ви-

магають зовнішнього втручання. Часто це пов'язане із ма-теріальним достатком.

Якщо причини ускладнень пов'язані із сферою спілкуван-ня, то сім'я потребує психологічної допомоги. Вона передба-чає аналіз ситуації, психодіагностику особистості та діагностику сім'ї. Практична допомога зводиться до подолання бар'єрів у спілкуванні і причин, що їх викликали. Наприклад, піклуван-ня бабусі про 7-річного онука почало набувати ознак гіперопі-ки, що викликало невдоволення матері. Під час аналізу си-туації вдалося з'ясувати справжні причини таких стосунків. Ба-буся таким чином компенсувала недостатню увагу до себе'з боку сина і невістки, а мати розцінювала це як зазіхання на її права.

Потреба у діагностичній допомозі виникає тоді, коли батьки недостатньо поінформовані щодо причини відхилень у поведінці та розвитку дитини. Діагностичний висновок може бути основою для прийняття радикальних рішень щодо подальших дій.

Медична допомога необхідна втому випадку, коли причи-ною сімейних проблем є захворювання когось із членів сім'ї. Завдання соціального педагога — сприяти лікуванню хворого та адаптувати здорових членів сім'ї до ситуації, що склалась.

Соціальний педагог має бути готовий до надання будь- яко-го виду допомоги у випадку проблемних дитячо-батьківських та подружніх взаємин.

Процес консультування передбачає когнітивний та емо-ційний аспект. Консультація — це спілкування, встановлення емоційного контакту з членами сім'ї, певна динаміка цих кон-тактів, що створює передумови для саморозкриття на основі емоційно-раціональних чинників внутрішніх ресурсів особис-тості (В.В.Столін, 1993).

Процес консультування можна умовно поділити на 5 фаз: встановлення контакту, окреслення проблеми, робоча фаза, фаза розв'язання і фаза зворотного зв'язку. На першій фазі виз-начається дистанція спілкування, тип взаємодії батьків з дити-ною; невербальні сигнали.

На цьому етапі потрібно зафіксувати характер ставлення батьків до соціального педагога: ділове, грайливе, несерйоз-не, необхідне, споживацьке. У першій розмові досвідчений спеціаліст може з'ясувати історію розвитку дитини, виховний потенціал сім'ї, тип сімейного виховання, педагогічні установ-

ки батьків. У свою чергу