Друга фаза — це визначення, окреслення, формулювання проблеми клієнта, проблеми сім'ї. Результатом роботи має ста-ти погодженість суті проблеми. Можна"запропонувати вести розмову від третьої особи, важливо тільки, щоб клієнт «прий-няв» проблему. Враховуючи індивідуальні особливості, складність ситуації, вибраний консультантом теоретичний підхід, бесіда може бути керована або вільна.

На третьому етапі відбувається нове розуміння проблеми,' свого роду новий погляд, відкривається новий ракурс бачення власних ускладнень.

Динаміказмін при цьому така: структурування зв'язків між клієнтом і консультантом; загострення ситуації в контрольо-ваних умовах, перенесення і протидія клієнта, вихід клієнта із перенесення (трансфера), набуття автономності, незалежності, нового бачення.

Четверта фаза — це прийняття рішення і вироблення про-грами дій, у результаті чого клієнт досягає ефективної поведін-ки в природних умовах. У процесі роботи консультант пропо-нує можливі варіанти поведінки, але остаточне рішення прий-має клієнт і воно має бути визначене як власне.

П'ята фаза — зворотній зв'язок, який дозволяє констатува-ти міру задоволення клієнта процесом та результатом консуль-тування.

Статус сім 7 та його різновиди

Основною характеристикою сім'ї як цілісного системного утворення є ЇЇ статус, тобто стан сім'ї у процесі адаптації в суспільстві.

Для соціального педагога важливими є такі структурні ха-рактеристики сім'ї:

- повна, неповна;

- стадії життєвого циклу (молода, зріла, похилого віку);

- первинний шлюб чи повторний;

- кількість поколінь у сім'ї;

- кількість дітей (бездітна, малодітна, багатодітна).

Такі параметри розкривають потенційні можливості сім'ї

та потенційні чинники соціального ризику. Народження дру-гоїдитини, наприклад, може посилювати дитячо-родинні зв'яз-ки і водночас може викликати психологічну ізоляцію старшої дитини.

Окрім структурних і функціональних проявів, для соціаль-но-педагогічної діяльності мають значення індивідуальні харак-теристики членів сім'ї. До них належать соціально-демог-рафічні, фізіологічні, психологічні, патологічні звички дорос-лих, а також характеристики дітей: вік, рівень фізичного, психічного розвитку; інтереси, здібності, навчальний заклад, який відвідує; успіхи в навчанні та спілкуванні з однолітками; відхилення в поведінці, патологічні звички.

Індивідуальні прояви членів сім'ї та її структурні і функці-ональні параметри поєднуються в комплексну характеристику — статус сім'ї. Можна виділити кількастатуснихрівнів: соціаль-но-економічний, соціально-психологічний, соціокультурний, ситуативно-рольовий. Вони характеризують стан сім'ї в певній стадії життєдіяльності у конкретний момент часу, тобто це своє-рідний показник стану сім'ї в безперервному процесі її адап-тації в суспільстві.

Матеріальний стан сім'ї передбачає: рівень надходжень, житлові умови, побут, соціально-демографічні характеристи-ки. Таким чином, соціально-економічний статус сім'ї вказує на можливість або ж неможливість задовольняти потреби в ма-теріальному благополуччі, користуванні різними видами послуг та забезпеченні освітніх та інших соціальних потреб.

Психологічний клімат - це достатньо стійка емоційна на-лаштованість, що є результатом настрою членів сім'ї, їх душев-них переживань, ставлення одне до одного, до інших людей, роботи, до навколишніх подій. -'

Для оцінювання соціально-психологічного статусу всі взає-мини групують за принципом суб'єктивного включення. При цьому виділяють: подружні, дитячо-батьківські та стосунки з найближчим оточенням.

Показниками психологічного клімату сім'ї є: міра емоцій-ного комфорту, рівень тривожності, міра взаємного довір'я, повага, підтримка, допомога, співпереживання; місце і спосіб проведення дозвілля, відкритість у взаєминах з найближчим оточенням.

Сприятливими є відносини, які побудовані на принципах рівноправності, співробітництва, поваги. Емоційна близькість переростає в задоволення кожного своїм перебуванням у сім'ї.

Несприятливий психологічний клімат проявляється тоді, коли в одній або в кількох сферах сімейних взаємин існують утруднення і конфлікти; члени сім'ї постійно відчувають підви-щену тривожність, емоційний дискомфорт. Несприятливі відносини можуть трансформуватися в кризові^що характери-зується повним нерозумінням, ворожістю, проявами насиль-ства, намаганням розірвати шлюб. Наприклад, втеча дитини із сім'ї, відмова від стосунків із родичами.

Соціокультурна адаптація визначає загальну культуру сім'ї. Рівень культури сім'ї вважається високим, якщо сім'я здатна зберігати традиції і звичаї, має широкі інтереси, розвинуті ду-ховні потреби. У такій сім'ї раціонально організований побуті дозвілля, перевага надається спільному проведенню вільного часу, підтримується здоровий спосіб життя.

Якщо духовні потреби сім'ї не розвинуті, інтереси обмежені, побут не організований, немає об'єднуючого джерела, перева-га надається насильницьким методам регулювання поведінки, сім'я веде аморальний спосіб життя, то її рівень культури — низький. \

Соціально-рольова адаптація пов'язана із ставленням до дитини в сім'ї. Високий рівень культури і активності сім'ї під час вирішення проблем дитини проявляється як конструктив-не ставлення. Може проявлятись акцентування уваги на про-блемах дитини, або ж повне ігнорування їх, що межує із нега-тивним ставленням. На основі аналізу статусу можна говорити про рівень соціальної адаптації сім'ї в суспільстві.

Вияв неприязні між дітьми в сім ї

У роботі соціального педагога доволі часті випадки аналізу конфліктних ситуацій між дітьми в сім'ї. Причинами їх є су-перництво, протистояння, неприйняття один одного. Це своє-рідний спосіб домогтися батьківської уваги і любові.

Діти мають різний характер, темперамент, вік. Одна із них з'явилася в сім'ї раніше іншої і деякий час була єдиною дити-ною. Поява братика чи сестрички може бути очікуваною або ж несподіваною, якщо дитину ніхто не готував до подібних змін

у родині. Доволі швидко у старшої дитини можуть з'являтись І сумніви щодо сили любові з боку батьків. Так розпочинається боротьба із братом чи сестрою, яка може тривати все життя. Батьки почасти провокують дітей до подібного суперництва. Нерідко спонуканням в такому протистоянні є заздрість. Роз-різняють кілька її видів: заздрість таланту. Одна дитина більш талановита, її більше люблять. Заздрість щодо фізичної при-вабливості, заздрість молодшому, якого просто більше люблять. Заздрість розуму, оскільки брат краще навчається, його також більше люблять.

Батьки можуть розпалювати це почуття, не розуміючи, що насправді відбувається.

Старша дитина спочатку виховується як одна. Вона по-вністю наділена батьківською любов'ю. Це почуття доволі гли-боко укорінюється, і з появою другої