Наш гурток називається “Край”. Програма його роботи передба-чає в першу чергу вивчення рідного краю. Перший рік ми виконували опис природного комплексу села і його історії. На підсумкове урочисте засідання запросили голову виконкому, сім’ю Жигалюків, які вернулися на рідну землю після перебування в Сибіру . Сльо-зи на очах присутніх свідчили про хвилюючу тему розмови найкраще. А під кінець всі разом співали: “Сопів, Сопів - чарівний рідний край. Куди б не йшов, не їхав, його не забувай”.

Відшукали записки вже покійного Томенка Олекси про Сопів і пережите в ньому. По його спогадах знайшли місцевість, де було наше село 1000, 600 років тому. На території сучасного поселення підтвердились описані ним історичні події. Ці записи зацікавили нас ще й тому, що деяку інформацію Томенко Олекса брав із видінь і снів, а потім знаходив підтвердження в церковних книгах. Такі мож-ливості ми намагаємось розвивати у себе, але про це пізніше.

Зібрані матеріали стали основою для створення краєзнавчого кабінету. В наступному навчальному році ми досліджували Коломий-ський район. Пройшли стежками Коломийщини; піднялись на найвищу її точку - г. Варатик (771 м.) В велосипедних походах познайомились з дендропарком Печеніжина, сосновим бором Малого Ключева, тисовим резер-ватом Княждвора. Там зустрілись із Заслуженим лісоводом України В.І. Юрченком. Трохи пізніше, на підсумковому занятті, ми прийня-ли його в почесні члени нашого гуртка. В лісництві знайшлася нам робота по збору насіння тиса ягідного і плодів чорної горобини. Та-кож ми почали вивчати зсуви в долині р. Прут на території заказника.

Потім ми почали вивчати природу Івано-Франківської області. Літом ми здійснили похід по Покутських Карпатах. У вересні побу-вали в Манявському Скиті, бачили найвищий в області Манявський во-доспад. Проїхали по Прикарпатському кільцю. Піднялись на Говерлу. Крім цього кожен з членів гуртка має свій напрямок роботи на ці-лий рік. Навесні, на підсумковому занятті, кожен звітує про свої дос-лідження.

Така робота приваблює нас тим, що ми бачимо своїми очима живу красу рідної землі, красу України. Саме краса захоплює нас в першу чергу. В “Живой этике” записано Реріхами поради Махатм:

“Спросят - как перейти жизнь?

Отвечайте - как по струне бездну.

Красиво, бережно й стремительно.”

Ці три слова поступово проникають в нашу свідомість і стають програмою нашого життя. Але, щоб жити красиво, треба вміти бачити красу, вчитись розуміти і переносити її на свій стиль життя. В по-ході, на екскурсії, біля річки, на порозі свого дому нас захоплює гармонія образу і звучання природи. Це видимий світ. А є ще невиди-мий! І він – основний. Із закритими очима ми бачимо певний геогра-фічний об’єкт, наповнений символами і знаками. Що це? Може, душа його? Вона прекрасна. Почалося це з коротких сеансів медитації на заняттях гуртка. Ми вчилися зосереджуватися, входити в потік живого часу, підзаряджати свої енергетичні оболонки, очищати їх з допомо-гою молитв. Найчастіше об’єктом нашої уваги є природне середови-ще нашого села. Звичайний сільський ставок випромінює яскравим світ-лом, покритий прекрасними ліліями. Ліс наповнений розумними і добри-ми істотами, в яких є чому повчитись, зустріч з якими приносить щастя.

Радість відкриття втішила це більше, коли ми знайшли у Л.Кос-тенко: “Цей ліс живий. У нього добрі очі і т.д.” Виявляється, Л.Костенко сприймає ліс як істоту.

Під час медитації Леся І. мала розмову з кущем жасмину, який росте під вікном: на його прохання робили віночок з польових квітів і на наступний день поставили йому на голову. Яка ж ра-дість чекала всіх, коли жасмин з’явився Лесі І. в образі прекрас-ної молодої дівчини. Вінок їй потрібен був для весілля. Тепер ми знаємо, що Леся Українка писала правду в “Лісовій пісні”.

Так ми доторкнулися до істинної краси нашого краю. Але ми-луватися мало, треба рятувати цю красу. Під час екскурсії в ліс ми розмовляли із старим дубом. Він скаржився на мурашок, які продіря-вили його стовбур. Тіло його боліло, а ми не знали, як йому допо-могти. 3 того часу ми задумались над другим словом великих душ – “бережно”.

Бачимо і знаємо, що земля страждає. Отруєні грунти, води, повітря. Хворіють рослини, звірі, птахи. Міліє Сопівка, перетво-рюється на смітник її заплава. Немов чиряки на тілі, в різних кут-ках села появились сміттєзвалища. Група гуртківців утворила за-гін “Юний природоохоронець”. Сільвиконком видав нам посвідчен-ня і уповноважив вести охорону ріки, ставків і лісу на території села. Але ми бачимо, що боротьба за чистоту адміністративним мето-дом малоефективна. Треба, щоб кожен сприймав біль природи як свій біль, щоб у кожного в душі совість не допустила ганебних вчинків. Ми намагаємось усвідомити, що все суще навколо нас наповнене Божим духом. Вбити рослину, тварину, принести шкоду земній стихії - це злочин, який карається космічним законом.

На заняттях ми проводимо енергетичну очистку середовища, по-силаємо туди свою любов і віримо в те, що робимо велику справу - творимо добро. Це добро всесильне і проникаюче. Адже Людина, Земля, Космос - єдине тіло, що живе єдиним законом Гармонії і Любові.

Кожен відступ відзивається болем у всьому безмежному просторі. Знеболена наша планета, хворіємо ми, хвора наша Україна. Ми від-чуваємо твій біль, Україно. Комен сеанс ми закінчуємо охоронною мантрою:

Хай буде мир землі.

Хай буде мир воді.

Хай буде мир усім своїм істотам, Україно.

Хай буде щастя