Проблема музично-естетичного сприйняття національного мистецтва на сучасному уроці музики в старших класах

Одне із основних завдань музичної педагогіки полягає в тому, щоб переживання учнів, які виникають в ході опанування музичного досвіду, що історично склався, відповідали сучасним вимогам національного виховання та були зорієнтовані на загальнолюдські цінності: “Уроки музики мають забезпечити формування духовної культури особистості в тісному зв’язку з культурою її народу. Вони повинні готувати дітей до життя та творчості в умовах певних традицій, що склалися історично” [1, c.3]. Музично-естетичне виховання повинно бути спрямоване загалом на виховання емоційного відношення до музики шляхом “переведення з області незначимих і незрозумілих, або тих, які мають негативну значимість саме в силу своєї “незрозумілості” і складності, творів великої музики в розряд естетично значимих, емоційно усвідомлених” [2, c.85-86]. Тому що вони своєю високою ідейністю і духовністю здатні позитивно впливати на емоційно-ціннісне відношення учнів до свого народу, Батьківщини та до всього світу. Адже, як справедливо відмічає В.І. Дряпіка :”При взаємодії суб’єкта з об’єктом в мистецтві відбувається формування людини як суб’єкта певного творчого процесу, а в деякій мірі і як суб’єкта культурно-історичного процесу” [3, c.6].

Проблема сприйняття музики є однією із ключових в системі музичного виховання, на що неодноразово вказували у своїх працях Д.Б.Кабалевський, О.А.Апраксіна, І.М.Гадалова, А.Г.Болгарський, Л.Г.Коваль, Г.М.Падалка, О.П.Рудницька. Сприйняття музики є естетичним за своєю природою і наближається до процесу мислення здатністю трансформації образу з метою надання йому вигляду, придатного для прийняття рішення. Такі перетворення, часто неусвідомлювані, можуть сприяти вирішенню завдань, які стоять перед суб’єктом. Таким чином, сприйняття – це не пасивне копіювання миттєвої дії, а живий творчий процес пізнання. О.П.Рудницька, досліджуючи процес сприйняття музики, наголошує на тому, що повноцінне музичне сприйняття не є апріорно властиве особистості. Воно являє собою синтез “розвинених перцептивних уявлень, сенсорної чутливості, тонкої спостережливості, специфічних інтелектуальних та творчих якостей” і відбувається “протягом тривалого часу в процесі цілеспрямованої педагогічної роботи” [4, c.52]. Тобто в сам процес сприйняття обов’язково включається життєвий досвід, індивідуальні психологічні якості особистості, наявні смаки та, загалом, духовний світ індивіда.

Сьогодні, враховуючи досвід таких наук як естетика, педагогіка, психологія, науковці виділяють такі ступені розвитку естетичного сприйняття:

Безпосереднє, емоційне сприйняття музичного твору.

Сприйняття в єдності змісту та форми.

Узагальнене судження про твори мистецтва.

Така поетапна структуризація може сприяти виявленню оптимальних шляхів та засобів для розвитку естетичного сприйняття підлітків за умови активного включення самої структуризації в повсякденну музично-педагогічну практику.

Музика потребує від сприймаючого здатності відчувати красу мистецьких образів і осмислювати свої переживання, тобто вести з музикою своєрідне діалогове спілкування. Наявність такої діалогічної основи сприйняття сприяє формуванню у слухача оригінального стилю мислення, яке характеризує і відношення до мистецького твору, і переконструювання його (слухача) емоційної сфери та свідомості. М.М.Бахтін зазначає, що музику, як і людину, неможливо зрозуміти та сприймати з позицій нейтрального аналізу - її осягнення потребує звернення до “Я” та до спілкування з ним [5, c.112]. Таким чином, повноцінне спілкування з музикою є нездійсненним без “включення в роботу” самосвідомості. Ідеальні уявлення, ціннісні орієнтації, погляди, судження не можуть скластися без емоційної естетичної значимості для особистості тих чи інших явищ, тобто, коли ці явища не викликають музично-естетичних емоцій, почуттів, не отримують потім певних смакових переваг. Іншими словами, сприйняття музики тісно пов’язане із завданням формування музично-естетичного смаку. Під естетичним смаком ми розуміємо здатність чуття, розуміння і оцінки естетичних явищ. Він являє собою діалектичну єдність і взаємодію розуму та почуттів, що опирається на певні уявлення про мистецтво та світ і ґрунтується на відповідному суспільно-естетичному ідеалі. Свобода смаку пролягає в межах цих уявлень і зумовлена своєрідністю життєвого досвіду, характеру особистості тощо. О.А.Апраксіна у своїй праці “Методика музичного виховання в школі” відмічала: “Добрий музичний смак означає, що його володар здатен відчувати естетичну радість, насолоду від дійсно прекрасних творів. Інші твори можуть викликати активну неприязнь (якщо вони претендують на свою значимість) або сприйматися, не залишаючи жодного помітного сліду в душі слухача” [6, c.174]. Стосовно підлітків варто зазначити, що саме в цьому віці відбувається активне формування музичних смаків та інтересів. На це вказують у своїх працях А.Г.Болгарський, Л.Г.Коваль, О.Г.Костюк: “У підлітковому віці рівень нормативного відношення до мистецтва визначається характером інтересів і потреб учнів у спілкуванні з мистецтвом” [7, c.207]. Характер же інтересів і потреб підлітків обмежується, як правило, легкою, естрадною музикою. Вона простіша для сприйняття, адже не вимагає серйозних розумових витрат, а тому, за твердженням мистецтвознавця О.Г.Костюка, не здатна повною мірою сприяти повноцінному естетичному розвитку особистості. Аналізуючи процес сприйняття музичних творів та поділяючи його за характером на два типи (пісенний та сонатно-симфонічний), вчений зазначає: “людина, яка володіє мисленням “пісенного складу” в своєму сприйманні сонатно-симфонічних творів…шукає пісню, пристосовує відношення художніх образів до закономірностей пісенного мислення” [8, c.57], а, отже, свідомо чи несвідомо “збіднює” власний музично-естетичний досвід. Ось чому музично-естетичний розвиток у підлітковому віці потребує цілеспрямованого керування, оскільки, як справедливо стверджує І.С.Кон, “підлітковий вік – це один із найяскравіших, насичених періодів життя, і неправильна спрямованість його – непоправна втрата для суспільства, особливо в даний час” [9, c.57]. Музика як мистецтво “інтонуючого смислу”, як “процес інтонаційного мислення”(Б.В.Асаф’єв) безпосередньо виражає відношення людини до світу, стан її світовідчуття і світорозуміння.