У методичному листі «Про роботу класного керівника» зазначається, що, відвідуючи сім'ї, він особливу увагу «звертає на те, як батьки стежать за додержанням учнями режиму дня та виконанням трудових обов'язків у сім'ї, чи е в дітей робоче місце для приготування уроків, бібліотечка з навчальною та художньою літературою, чи додержуються вимоги санітарії та гігієни, зокрема, чи займається учень щодня ранковою гімнастикою, як проводить свій вільний час».

Щоб бесіда з батьками була конкретною і змістовною, доцільно перед відвіданням сім'ї поговорити з учителями, зібрати дані про успішність та поведінку учня. Про час відвідання сім'ї доцільно заздалегідь попередити батьків. Проте іноді класний керівник приходить у сім'ю й без попередження, наприклад, коли учень захворів чи пропустив кілька занять з невідомих причин, зробив негідний вчинок.

Добре знання школярів дає змогу конкретно планувати виховну роботу і провадити її з більшим успіхом.

Особливо важливий контакт з сім'єю старшокласника. Учнів старших класів хвилюють світоглядні питання. Вони прагнуть до більшої самостійності, у них відбувається активний процес самоствердження особистості. Старші школярі стоять на порозі зрілості й вимагають до себе особливо чуйного підходу. У деяких сім'ях форми поводження та вимоги до старшокласників залишаються такими самими, якими вони були до молодшого та підліткового віку. Батькам необхідно враховувати нові потреби та інтереси школяра. Так, у старших класах учнів особливо хвилюють питання професійної орієнтації, вибору професії. Першими помічниками в цьому, звичайно, можуть бути батьки. Вони мають великий життєвий і виробничий досвід. Як правило, вони добре знають інтереси та нахили дітей. Нерідко трапляється, що батьки самі, часом усупереч бажанням юнаків та дівчат, визначають, в який вуз їм літи вчитися, яку обрати спеціальність. При цьому вони не завжди враховують здібності та можливості дітей. Класні керівники повинні прийти на допомогу батькам у формуванні та розвитку інтересу в школярів до професій, потрібних суспільству. Під час організації виробничої практики можна перевірити сталість цих інтересів та нахилів.

Учнів середнього і молодшого віку важливо привчати до додержання режиму. Спостереження за школярами показують, що їхня працездатність, успіхи в навчанні, дисциплінованість і повсякденна поведінка великою мірою залежать від додержання режиму в сім'ї. Звичайно, не можна виробити режиму однакового для всіх школярів. У кожній сім'ї, у кожного школяра повинен бути свій режим. Він залежить від того, на якій зміні вчиться учень, які сімейні умови його життя. За порадою класного керівника батьки можуть скласти реальний і здійснимий для своїх дітей режим. У ньому важливо передбачити такі режимні моменти:

підйом, ранкова зарядка, навчальні заняття в школі й удома, час для харчування, активний відпочинок, участь у домашній праці, сон. Привчання до певного режиму спершу вимагає чималих зусиль. Проте після того, як діти звикнуть до його додержання, виховання їх набагато полегшується. Вони самі без нагадувань вчасно роблять домашні завдання й правильно організовують вільний час, виконують оздоровчі процедури.

Під час відвідання сім'ї нерідко виявляється, що в школі учень бере активну участь у справах класного та загальношкільного колективів, допомагає товаришам, а вдома нікому не допомагає, грубіянить старшим. Якщо школа не прийде на допомогу й разом з батьками пе усуне цього недоліку, такий учень у життя вступить з «подвійною мораллю». На роботі, в установі чи на підприємстві він буде непоганим виробничником і навіть добрим громадським діячем, а відома, в сім'ї залишиться черствим егоїстом.

Слід враховувати, що школярі, як правило, виявляють інтерес і потяг до трудової діяльності. Вони охоче беруться за посильні для них справи й намагаються допомогти дорослим у домашній праці. На жаль, батьки не завжди заохочують це й усувають дітей від виконання навіть нескладних трудових функцій. У результаті діти не вміють працювати й не цінять праці інших.

У кожного школяра вдома повинні бути якісь трудові обов'язки. Нехай вони будуть нескладними, проте виконуватися повинні без нагадувань. Насамперед важливо з малих років привчати дітей до самообслуговування, залучати їх до таких видів домашньої праці, як підтримання чистоти й порядку в приміщенні, догляд за кімнатними квітами та за городом, участь у приготуванні їжі. А. С. Макаренко в лекції «Виховання в праці» навів орієнтовний перелік основних видів дитячої праці в сім'ї ,

В умовах сімейного побуту завжди знайдуться різні справи. Звичайно, треба привчати дітей робити не тільки те, що їм цікаво, а й те, що потрібно, навіть якщо це нудно й важко. Слід прагнути до того, щоб різні трудові доручення були не випадковими, а постійними обов'язками, за які школяр відповідав би так само, як дорослий відповідає за доручену йому справу. І важливо, щоб він обслуговував не лише себе, робив не тільки те, в чому сам відчуває потребу, а й те, що потрібне для інших.

Участь школярів у домашній праці — необхідна умова підго-товки їх до життя, до практичної діяльності. Помічено, що діти які не набули в сім'ї трудових навичок, часто виявляються пога-ними працівниками. Діти ж, виховані в розумно організованій пра-ці, стають, як правило, життєдіяльними й активними трудівни-ками. Вони не люблять неробства. Праця стає для них потребою.

Регулярно відвідуючи сім'ї учнів, класний керівник нагромад-жує цінний матеріал, вивчає взаємини між дітьми й батьками, до-бивається, щоб батьки стали найближчими помічниками школи у формуванні необхідних моральних якостей. На жаль, батьки не завжди підтримують вимоги