Особливо хочеться виділити чудову статтю О. Щербініна “С картинки в твоём букваре” (Полис. – 1994. - № 5), присвячену прищепленню цінностей – але тоталітарного суспільства! – через буквар, с самого дитинства. Вона стала для мене певним зразком при написанні роботи.

Методика проведення неповного контент-аналізу можна знайти у роботі Дж. Мангейма, Р. Річа “Політологія. Методи дослідження”.

Об’єктами безпосереднього дослідження стали п’ять букварів, розповсюджених в школах: чотири україномовні і один – російськомовний.

Таким чином, вихідні дані до дослідження наявні, залишається лише обробити інформацію і синтезувати її в межах дипломної роботи. Це я і намагатимусь зробити.

І. Теоретична частина: аналіз досліджуваних категорій і понять.

Розділ 1.1. Процес політичної соціалізації в початковій школі.

Під соціалізацією взагалі розуміють процес залучення індивідів до наявних соціальних норм і цінностей. Соціалізація розкриває зв’язки між людиною і суспільством, її можна охарактеризувати і як “процес цивілізації суспільства”, за влучним висловом індійського політолога П. Шарана.

Поняття соціалізації, пов’язане з розвитком соціології, було введене в науковий обіг наприкінці ХІХ ст. американцем Ф. Гідденсом та французом Г. Тардом. Бурхливий розвиток політичної науки призвів до формулювання поняття “політичної соціалізації”, що було зроблено на межі 50-60х рр. ХХ ст. американськими політологами. Початкове визначення політичної соціалізації як “процесу, завдяки якому індивід засвоює політичну культуру суспільства, основні політичні поняття, свої права та обов’язки відносно уряду та набуває уявлень про структуру та механізм політичної системи”. Недоліком цього визначення є те, що в ньому особистість виступає пасивним об’єктом виховання і навчання. Насправді ж, це не так. Особистість не є пасивним сприймачем цілеспрямованого впливу з боку суб’єктів політичної соціалізації. Ми ще докладно зупинимось на цьому питанні нижче, коли говоритимемо про те, що молодші школярі дуже чітко можуть відчувати різницю між тим, що відповідає і що не відповідає дійсності. А зараз ми відзначимо, що має рацію російський політолог Є. Шестопал, яка вважає, що поняття “політична соціалізація” ширше, ніж політичне виховання або просвіта, бо охоплює не тільки цілеспрямований

-6-

вплив на особистість панівної ідеології та політики, не лише стихійний вплив, а й особисту політичну активність, яка проявляється і в ідентифікації індивідом отриманої інформації за критерієм її відповідності чи невідповідності дійсності.

Отже, політична соціалізація особи пов’язана з входженням людини в політику, з засвоєнням нею пануючих в суспільстві політичних ідей, цінностей, норм політичної поведінки. Політична соціалізація завжди несе в собі два аспекти. Перший – політична соціалізація, як засвоєння новим поколінням основоположних принципів існуючої політичної культури, закладених в традиціях країни; другий – набуття знань і досвіду, обумовленого конкретною дійсністю – в результаті хоч би й пасивної участі в різних формах політичного життя. З цих аспектів справедливо випливають і два процеси політичної соціалізації, діалектично взаємопов’язані між собою –

1) Процес набуття і накопичення політичних поглядів, оцінок і знань;

2) відмова від того, що не відповідає дійсності.№

Коли вже відкрито три нові проблеми, пов’язані з політичною соціалізацією молодших школярів в сучасних умовах. Що ми маємо на увазі? По-перше – одним з аспектів політичної соціалізації є цілеспрямований вплив, вплив з боку пануючої ідеології. Постає питання: чи існує у нас пануюча ідеологія, ідеологія соціалізації, яка б проглядала вже починаючи з дитинства, з перших шкільних років, тобто ми стикаємось з проблемою національної ідеї, ідеології, елементи якої мають прищеп-люватись новому поколінню.

Ми можемо констатувати, що національної ідеї чи державної ідеології в Україні сьогодні не існує. І цей факт відзначено багатьма

.........................................................................................................................................

1. Борисов Л.П. Политология. - М., 1996. – С. 100-101.

-7-

дослідженнями. На це, зокрема, звертають увагу і педагоги, які працюють з дітьми, школярами і гостро відчувають відсутність єдиного стратегічного спрямовуючого напрямку політичного виховання і освіти. Зокрема, Л. Крицька пише: “Україні, українській освіті, особливо ж шкільній, необхідна офіційна державна (державницька) ідеологія, принаймні в перехідний період”.№ Про ідеологію ми ще будемо говорити, а зараз зазначимо, що деідеологізація, що пройшла в нашій системі освіти під гаслами боротьби з комуністичною, тоталітарною ідеологією на початку 90х років не могла бути самоціллю. Відмова від однієї ідеології залишила вакуум у цій сфері, ім’я якому – безідейність. Відсутність будь-якої ідеології – лихо не менше, ніж тоталітарна ідеологія; бо ідеологія може бути і демократичною, спрямованою на виховання громадянина і члена громадянського суспільства, а ось безідейність, стихійність у цій сфері завжди залишають шанс для повернення тоталітаризму, який принесе у вигляді своєї ідеології чіткий і простий порятунок від хаосу стихійності і порожнечі в ідеологічній сфері.

Висновок – у дослідженні слід звернути особливу увагу на наявність / не наявність єдиної ідеологічної лінії в політичному аспекті освіти в молодшій школі. Відсутність такої створює значні труднощі процесу успішної політичної соціалізації.

Проблема друга – політична культура, закладена в традиціях країни, її народу. Політична культура населення сучасної України не є темою нашого дослідження, але вона є значним, дуже важливим фактором впливу на об’єкт нашого дослідження. Велика