т.ін. А явища природи, наприклад, грозу, блискавку, потрібно поступово роз’яснювати дитині, і він перестає їх боятися. В той час, як державно-церковна школа вимагала від дітей безумовної покірності, і що ніхто нічим не виділявся із своїх ровесників, “вчитель” намагається направляти “учня” непомітно, і при цьому старанно оберігає його вроджені задатки, вважаючи неприпустимим при вихованні дитини дресирувати його. Зважте також, що Еміль – не вундеркінд, а сама звичайна дитина, і те, що Руссо ілюструє свої ідеї такою дитиною, показує демократичність його теорії. Словом, книга Руссо – торжество гуманістичної педагогіки.
Руссо намічає три види виховання і три типи вчителя: Природа, Люди і Предмети. Усі вони беруть участь у вихованні людини: природа внутрішньо розвиває наші задатки й органи, люди допомагають використовувати цей розвиток, предмети діють на нас і дають досвід. Природне виховання не залежить від нас, а діє самостійно. Предметне виховання частково залежить від нас.
Виховання – велика справа, і воно може створювати вільну і щасливу людину. Природна людина – ідеал Руссо – гармонічна і цілеспрямована, у ній високо розвинуті якості людини-громадянина, патріота своєї країни. Така людина абсолютно вільна від егоїзму. Як приклад подібної людини Руссо приводить Педарета, що побажав стати членом ради трьохсот, і коли йому відмовили в цьому, він зрадів, що в Спарті виявилося триста чоловік, кращих, чим він.
Роль вихователя для Руссо полягає в тому, щоб навчати дітей і дати їм одне єдине ремесло – життя. Як заявляє вихователь Еміля, з його рук не вийде ні судовий чиновник, ні військовий, ні священик, - насамперед це буде людина, що зможе бути і тим, і тим.
Кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання. Виховання повинне носити трудовий характер і сприяти максимальному розвитку самостійності й ініціативи учнів. Інтелектуальному вихованню повинне передувати і супроводжувати вправа фізичних сил і органів почуттів вихованців. У своєму романі Руссо дає періодизацію, поділяючи життя дитини на чотири етапи:
1 – від народження до двох років. Це період фізичного виховання. Вихователі дитини мати і батько.
2 період – дитячий вік від 2 до 12 років;
3 період – підлітковий вік від 12 до 15 років;
4 період – юнацький вік від 15 до 18 років.
У першій книзі свого роману “Еміль чи про Виховання” Жан-Жак Руссо розповідає про перший період життя дитини. Руссо говорить: “Рослинам дають вид за допомогою обробки, а людям за допомогою виховання”. “Ми народжуємося усього позбавленими – нам потрібна допомога; ми народжуємося безглуздими – нам потрібний розум. Усе, чого ми не маємо при народженні і без чого ми не можемо обійтися, ставши дорослими, дається нам вихованням”. Руссо вважає, що не можна у вихованні спиратися тільки на почуття, інакше людина не буде знати, чого вона хоче.
“Щоб бути чим-небудь, щоб бути самим собою і завжди єдиним, потрібно діяти, як говориться, потрібно бути завжди готовим на рішення, що потрібно прийняти, потрібно приймати сміливо і випливати на нього постійно”.
У цій главі також говориться про те, що не можна дитину сковувати після народження пелюшками, дитина повинна лежати вільно. Руссо призиває людей: “Дайте можливість тілу вільно розвиватися, не заважайте природі”. Він вважає, що дитину необхідно гартувати, не потрібні дитині ніякі лікарі і ліки. Самий головний ворог – гігієна. У цьому віці необхідно привчати до темряви, самітності, незнайомим предметам, але в дитини не повинно бути ніякого режиму, тільки природні потреби. “Занадто точний розподіл їжі і сну робить те й інше необхідним після закінчення кожного проміжку часу: швидке бажання розпочинається не з потреби, а зі звички, чи, краще сказати, звичка починає нову потребу – от це і варто попереджати”. Не потрібно, на думку Руссо, і форсування, стимулювання мови.
Отже, у цьому віці упор робиться на фізичний розвиток дітей, а головні вихователі мати і батько.
У цій книзі автор говорить про те, що феодальне суспільство – суспільство зіпсоване, тому що вихованням дітей займаються годувальниці, а батьки продовжують вести звичний спосіб життя.
Це суспільство порочне, а зміну його Руссо бачить у перевихованні дітей, у тім, що батьки повинні займатися своїми дітьми. “Але нехай тільки матері годують своїх дітей, удачі перетворяться самі собою, природні почуття прокинуться у всіх серцях, держава знову стане заселятися; цей перший крок – цей один крок знову усіх з'єднає. Принадність домашнього життя – краща протиотрута дурним вдачам. Метушня дітей, що вважають надокучливою, стає приємною; вона робить батька і матір більш необхідними і дорогими один одному; вона міцніше зв'язує між ними подружній зв'язок. Коли родина жвава й одушевлена, домашні турботи складають саме дороге заняття дружини і сама солодка розвага чоловіка. Таким чином, виправлення одного цього недоліку незабаром дасть у результаті загальну реформу, і природа незабаром вступить знову у свої права. Нехай тільки жінки знову стануть матерями – і чоловіки незабаром стануть знову батьками і чоловіками”.
Але відразу Руссо показує, що якщо жінка захоче виконувати свої материнські обов'язки і буде годувати дитину сама, то суспільство буде настроєне проти її і її чоловіка.
У цій же главі автор пише про те, що батьки повинні виконувати три задачі, вони повинні дати: “людству – людини, суспільству – суспільних людей, державі – державних громадян”. Якщо з якихось причин одна з задач не виконується, то чоловік не має права бути батьком.
Вихователем дитини повинна