Колекціонування позитивно впливає на загальний розвиток учнів, навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує дослідницькі навички, виховує цілеспрямованість і наполегливість. Найчастіше школярі захоплюються колекціонуванням марок (філателія), монет (нумізматика), художніх листівок, плакатів, репродукцій, рідше збиранням колекцій мінералів плодів і насіння. Педагог повинен насамперед з’ясувати кого і який вид колекціонування приваблює, яку мету ставить кожен колекціонер, які має досягнення, з якими труднощами-стикається, якої допомоги потребує, і на підставі цих спостережень планувати роботу з учнівського колекціонування. В одному випадку потрібно роз’яснити мету і значення колекціонування, в другому – дати правильне спрямування, в третьому – допомогти практично щодо збирання, оформлення і збереження матеріалів. Корисно організувати в класі виставки і огляди учнівських колекцій, повідомляючи про це заздалегідь. Всі експонати попередньо переглядає актив класу за участю педагога, відтак складають план проведення виставки. Вчитель чи хтось із школярів готує вступне й підсумкове слово. Учасники виставки мають коментувати експонати.

Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у певну систему, пов’язані між собою і доповнюють одна одну.

Виховні заходи з учнями 1 – 4 класів у школах доцільно організовувати до 19 години, з учнями 5–9 класів – не пізніше 20 години, з учнями 10–12 класів загальноосвітніх шкіл, ПТУ не пізніше 21 години. Учням та їх батькам слід систематично нагадувати про недоцільність перебування неповнолітніх на вулицях після 20–21 години.

1.2. Сталі індивідуальні риси особистості як важливий аспект гуманізації навчання й виховання.

Мета гуманістичної освіти ґрунтується на забезпеченні природних потреб людини та її прагнень. Гуманістична освіта повинна створити умови, які уможливлювали для учня: повний індивідуальний розвиток; задоволення природних потреб у розвитку; всебічну суб’єктну активність у мисленні й дії; суб’єктне самовизначення; самореалізацію через самотворення власної особистості й актуалізацію своїх можливостей у дії; самопізнання; постійне самовдосконалення, пристосування до оточення, що змінюється.

Традиційна школа тільки частково створює учням умови для реалізації декотрих принципів гуманістичної освіти.

Ідеалізовані теоретичні концепції гуманістичної спрямованості, переважно психологічні та філософські, не запліднили належним чином педагогічної практики. Парадокс полягає в тому, що, попри гучне проголошення принципів гуманізації освіти, поширюється її дегуманізація: учнів неправильно розуміють, нехтують їхніми природними задатками, а також діють через примус, застосовують неадекватні педагогічні впливи, що заважають успішному перебігу процесів розвитку особистості тощо.

Результатом дегуманізації шкільного життя є його величезна стресогенність. Повсякденними явищами стали розлади поведінки дітей, зокрема неврози, агресія, загальмованість, надмірна збудливість, страхи. Внаслідок усього цього дедалі більше учнів не хоче іти до школи, нехтує шкільними обов’язками, потребує психіатричної консультації.

Оскільки особистість людини являє собою систему, зв’язану з оточенням, то умовою її оптимального розвитку є такі впливи (зовнішні стимули), які сприяють переходу структури особистості з вищого на нижчий рівень, їх і слід вважати гуманістичними. А гуманістичною – тільки ту педагогіку яка забезпечує оптимальний розвиток особистості учнів. Ті ж впливи які гальмують, унеможливлюють або порушують оптимальний розвиток учня, призводячи до стагнації, є негуманістичними.

Особистість учня формується під впливом багатьох зовнішніх чинників. Аналізуючи педагогічний процес і його результати, слід мати на увазі, що вчитель контролює тільки частину цих чинників. Інша ж їх частина діє незалежно від керованого й можна впливати на нього деструктивне. Отже, результати педагогічного процесу є функцією не тільки зовнішніх педагогічних чинників, а й чинників поза педагогічних.

Хоча зазначені проблеми перебувають в центрі уваги представників більшості напрямів психологічної науки, проте застосовані ними критерії не дають змоги однозначно класифікувати названі процеси і з належною правильністю й повнотою проаналізувати і схарактеризувати їх, оскільки внутрішні механізми людської психіки доступні для спостереження. Та оскільки людський індивід є окремим випадком автономної системи, то психічні процеси й поведінку людини, можна аналізувати за аналогією з теоретичною моделлю цієї системи. Всі залежності, встановлені в результаті аналізу, в процесі управління в цій моделі, можна використовувати в дослідженні психічних процесів людини, і в такий спосіб проникнути у внутрішні механізми людської психіки.

Такі механізми залежать від внутрішніх психічних властивостей людини. Але під впливом зовнішніх чинників ці властивості змінюються, формується особистість людини. Наскільки можливий обсяг таких змін? Чи в усіх людей специфіка цих дій однакова? Чи всі психічні властивості піддаються змінюванню? У чому причина яскраво вираженого консерватизму декотрих властивостей? На ці й подібні запитання психологи сьогодні не знаходять відповіді , а педагоги не можуть створювати в процесі навчання передумов оптимального розвитку особистості учня.

Тут може стати в пригоді розроблена концепція сталих індивідуальних рис особистості педагога І. Більша. Виходячи з уявлення про людський індивід як про конкретну реалізацію загальної моделі автономної системи, дана концепція виділяє в структурі його індивідуальних якостей такі, що легко піддаються корекції й формуванню під зовнішнім впливом, і такі, що є природозумовленими, сталими і важко піддаються змінам.

Сталі індивідуальні риси поділяються на інформаційні та енергетичні. Дещо спрощуючи, можна сказати, що від перших залежить, що саме людина знає, від других - що хоче і чого прагне.

Концепція сталих індивідуальних рис особистості уможливлює визначення меж результативності тих чи тих впливів на людину. Це досягається завдяки ситуаціям, до яких людина може пристосовуватися (що є можливим за допомогою змінних рис її особистості), і ситуаціям, які треба пристосовувати до цієї людини, враховуючи притаманні їй сталі індивідуальні риси.

Інтеріоризація зовнішніх інформаційних впливів під час навчання залежить від сталих індивідуальних якостей учня (інтелігентності, тямущості й таланту). Однаковий