Основною базою для розумового виховання є навчальні дисципліни, різні форми позакласної і позашкільної виховної роботи, які є продовженням навчальної діяльності. Висхідною і зв’язуючою ланкою навчально-пізнавальної діяльності школярів є народознавство, на основі якої реалізується народознавчий підхід до виховного процесу. Учні засвоюють культурно-історичний шлях рідного та інших народів. Багатогранність організаційно-педагогічних форм, спрямованих на вдосконалення розумового виховання учнів, становить три основні групи.

Перша група - форми роботи, спрямовані на виховання свідомого ставлення школярів до учіння, раціональну організацію їхньої навчальної праці, озброєння навичками самостійного набуття знань.

Друга група - форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток творчих здібностей, пізнавальної активності учнів.

Третя група - форми навчально-освітньої діяльності, спрямованої на розвиток індивідуальних інтересів, здібностей, нахилів, талантів.

На основі цих груп прогнозується діяльність школярів навчально-пізнавального характеру,

Звичайно, навчити - це дати учням знання, сформувати в них уміння і навички. Однак цього замало. Необхідно виховувати в них потребу, мотив, позитивне ставлення до набуття цих знань, вироблення умінь і навичок. Це вже моральний аспект виховання. Навчальна мотивація, тобто бажання, прагнення вчитися, виступає важливою умовою здобуття освіти. Коли вчитися повинні всі, тоді перед педагогом постає проблема - не лише дати знання, а й виховати потяг до них, сформувати позитивну установку, ставлення.

Мотивація - це виникнення активності людини для задоволення відповідної потреби. Шляхи стимулювання мотивації навчання такі:

- заінтересовувати учня в засвоєнні нових дій і понять через зв’язок їх з уже закладеними в нього трудовою мотивацією і мотивацією навчання.

- забезпечити «проблемну включеність» учня через стимулювання потреби в орієнтуванні, новизні.

- підтримувати новизну не лише внаслідок засвоєння тієї чи іншої виконавчої діяльності, а також контролю, корекції й оцінки.

Завдяки самооцінці своїх сталих індивідуальних рис особистості учень може: глибше пізнати свою особистість; розумову свою поведінку; емпатично розуміти інших людей; осягати вищий рівень своєї самосвідомості; сприймати себе; самореалізуватися; вірити в свої можливості, в успішність своїх дій; виробляти стратегію особистого життя, напрям навчання.

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ.

2.1. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ В ПРОЦЕСІ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ.

Трудове навчання, як і процес навчання будь-якого іншого шкільного предмета, складається з учіння – дії учнів на засвоєння навчального матеріалу научіння – дії вчителя, спрямовані на перетворення і подачу учням навчального матеріалу для засвоєння. 3 метою індивідуалізації научіння повинно бути таким, при якому оптимізується пізнавальна діяльність кожного школяра з урахуванням його індивідуальних особливостей та можливостей в учінні.

Об’єктом діяльності учня є навчальний матеріал, засвоєння якого відбувається шляхом сприймання інформації від учителя, самостійного вивчення за текстом підручника, виконання цілеспрямованих дій, запрограмованих дидактичними засобами У процесі трудового чавкання учень, учитель і навчальний матеріал перебувають у таких основних зв’язках «учитель – учень», «учень – навчальний матеріал», «учень – дидактичний засіб – навчальний матеріал», «учитель – навчальний матеріал». Ці зв’язки в реальному дидактичному процесі визначають провідні види діяльності обох суб’єктів процесу учня і вчителя. У відносинах «учитель – учень» виражається засвоєння учнем навчальною матеріалу з безпосередньою допомогою вчителя процесі педагогічного спілкування, зокрема, сприймання усної інформації учнем, спостереження демонстрованих учителем нових дій Відносини «учень – навчальний матеріал» і «учень – дидактичний засіб – навчальний матеріал» реалізуються у самостійній роботі учнів без допомоги вчителя за підручником і за допомогою дидактичного засобу Закономірності індивідуалізації дидактичного процесу, які проявляються у вказаних зв’язках, підпорядковані досягненню основної мети – оптимізації суб’єктивної для кожного учня трудності навчання, що дає змогу зробити цей процес розвиваючим і виховуючим. У відносинах «учитель – навчальний матеріал» реалізується підготовка вчителя до уроку, до спілкування з учнями, зокрема, щодо перетворення навчального матеріалу, його адаптації до індивідуальних та вікових особливостей учнів.

У загальному плані трудність – це розрив між підготовленістю учня до процесу навчання І тими вимогами, які цей процес перед ним ставить Трудність є вираженням основної суперечності процесу навчання, – суперечність між тим новим, що повинні пізнати учні, і наявним у них запасом знань, уявлень, умінь Щоб подібна суперечність стала рушійною силою навчання, вона повинна висуватися логікою дидактичного процесу.

Вирішальну роль учителя в організації індивідуалізованою навчання, у визначенні того, в якому фрагменті навчального процесу (уроку) доцільна індивідуалізація діяльності школярів, а в якому вона дидактично не виправдана, в якому разі на дати перевагу фронтальній або груповій формі організації навчального процесу, а в якому – індивідуальній, якими методами і засобами здійснювати навчання для того, щоб забезпечити його доступність, пробудити, підтримати або підсилити внутрішні стимули, інтерес до роботи, активізувати ініціативу і самодіяльність кожного учня тим самим сприяти формуванню його індивідуальності.

2.2. Методичні рекомендації вчителям в реалізації індивідуальної роботи.

Л. Зоріна зробила спробу створення моделі дидактичного циклу, яка включає п’ять структурних ланок: 1) постановка загальної дидактичної мети (пізнавальної задачі) і прийняття її учнями; 2) подача нового фрагменту навчального матеріалу і його усвідомлене сприймання; 3) організація і самоорганізація учнів під час застосування нового (первинно засвоєного) навчального матеріалу до оптимального його рівня; 4) організація зворотного зв’язку, контроль і самоконтроль; 5) підготовка до роботи учнів поза школою. На первісному етапі формування умінь і навичок у трудовому навчанні переважає пізнавальна діяльність над практичною. Але навіть первісне ознайомлення з механізмами, інструментами, способами обробки конструкційних матеріалів, здійснення перших пробних навчальних дій щодо підготовки і виконання технологічних операцій – друга структурна ланка моделі дидактичного циклу – відзначається предметним характером розумових пізнавальних дій які