У процесі трудового навчання третя ланка дидактичного циклу – організація учнями застосування первісне отриманих знань – відрізняється від цієї ланки в інших предметах, по-перше, своєю великою питомою вагою, і тим що в його реалізації переважає самостійна індивідуалізована робота щодо виконання спеціальних трудових завдань або вправ.

Для уроків трудового навчання типовою є ситуація, коли деякі із ланок дидактичного циклу випадають. Це стосується тих випадків, коли школярі засвоюють практичні вміння і навички у процесі самостійної роботи без постановки вчителем пізнавальних задач поурочне (перша ланка), без пред’явлення нових знань (друга ланка) і без підготовки до виконання домашніх завдань (п’ята ланка). Необхідний рівень засвоєння навчального матеріалу і сам характер цього матеріалу (теоретичні знання чи практичні навички тощо) зумовлюють можливість його засвоєння до цього рівня у неповних циклах або змішано в процесі реалізації цілого ряду уроків.

Для того щоб розкрити внутрішні рушійні сили трудовою навчання, пов’язані з суб’єктивацією учнем навчального матеріалу, не обов’язково аналізувати однаковою мірою всі ланки дидактичного циклу і всі відносини, зв’язки, які виявляються у цих ланках. Достатньо з цією метою виділити найголовніші з них, а саме: подача нового навчального матеріалу і його застосування. Мається на увазі, що решта ланок переплітаються з цими двома головними і розглядаються у разі потреби як їхні складові.

Слідом за принциповою логікою побудови сучасного навчального процесу, згідно з якою будь-яке навчання насамперед починається за допомогою пояснювально-ілюстративного методу, можна стверджувати, що традиційно перша і частково друга ланки циклу трудового навчання також починаються з подання вчителем матеріалу для сприймання і усвідомлення учнями. Рівень його складності при цьому розрахований на доступність для більшості школярів. На цьому етапі важливо викликати в учнів сильні позитивні емоції, особливо з використанням для ілюстрації дидактичної мети уроку яскравих прикладів, натуральних зразків виробів, оригінальних механізмів.

Можливості індивідуалізованості на цьому етапі обмежені фронтальною формою вивчення нового навчального матеріалу. Однак, у другій ланці під час її закріплення ці можливості значно зростають завдяки виконанню самостійних робіт (завдань і вправ). З цього починається третя ланка – застосування вивченого матеріалу. В цьому елементі урочної фази навчання перетинаються друга і третя ланки дидактичного циклу.

Індивідуалізоване трудове навчання найбільш доцільне і ефективне у третій ланці дидактичного циклу. На першій стадії третьої ланки використовуються найпростіші засоби репродукції засвоєного навчального матеріалу. Робота щодо первісного формування у більшості школярів складних розумових умінь і простих рухових навичок ведеться переважно з використанням показу дій, пояснень учителя, ілюстрованих інструкцій тощо.

Лише після досягнення первісної автоматизації рухових навичок і формування вміння застосовувати техніко-технологічні знання у типових ситуаціях можна вважати, що завершилася перша стадія третьої ланки дидактичного циклу. Важливо підкреслити, що цією стадією для більшості школярів обмежується можливий рівень їхніх досягнень у трудовому навчанні. На другій стадії третьої ланки дидактичного циклу формується готовність учнів до творчого застосування засвоєних знань і умінь.

У всіх стадіях третьої ланки постійно створюються умови для мотиваційного стимулювання діяльності учнів, а також ситуації зворотного зв’язку, контролю і самоконтролю. Саме тут зворотний зв’язок дає підґрунтя для індивідуалізації трудового навчання шляхом регулювання навчального процесу з таким розрахунком, щоб добиватися його оптимальної трудності для кожного, хто навчається.

Логіці взаємодії основних компонентів навчального процесу (дій учня; роботи вчителя; навчального матеріалу, вираженого найчастіше з допомогою дидактичних засобів у вигляді завдань, задач, запитань) у рамках дидактичного циклу відповідає групування загальних критеріїв норм трудності трудового навчання. Ця логіка відбиває взаємозв’язки основних видів діяльності учнів і вчителя.

Діяльність учнів передбачає сприймання і осмислення нового фрагменту змісту, але головне – самостійну роботу щодо виконання трудових завдань і розв’язування технічних задач. Діяльність учителя підпорядкована здійсненню таких основних функцій:

а) діагностичної функції, спрямованої на вивчення вихідного рівня і можливостей розвитку індивідуальних особливостей школярів;

б) прогностичної функції, пов’язаної з прогнозуванням можливих змін якостей і властивостей учня (груп учнів);

в) регулятивної функції, покликаної індивідуалізувати зміст діяльності школярів і добір дидактичних засобів, надання допомоги у самостійній роботі.

Вищевказане, а також вимога принципу індивідуалізації про необхідність постановки в центр дидактичного процесу учня як суб’єкта діяльності і носія різноманітних за змістом і рівнем сформованою і індивідуальних особливостей, дозволяє зробити висновок про те, що каркас досліджуваної методичної системи повинні утворювати, по-перше, склад і структура цілеспрямованої самостійної діяльності учнів і, по-друге, діяльність учителя щодо реалізації діагностичної, прогностичної і регулятивної функцій у процесі трудового навчання. Ці дві характеристики, що визначають основу методичної системи індивідуалізованого трудового навчання, в реальному процесі взаємопов’язані і взаємодіють.

Враховуючи досягнуті різноманітні рівні навченості і потенційні можливості просування учнів у навчанні, можна стверджувати, що цілеспрямована їхня діяльність на уроках повинна включати в себе складові, які відповідати б діапазону варіації їх індивідуальних показників у навчанні і створювали б умови для обґрунтованого підбору індивідуальних (групових) “зон найближчого розвитку”.

Висновки.

Розвиток сучасної освіти позначений переходом від суб’єкт-об’єктної до суб’єкт-суб’єктної системи навчання і виховання. Цей шлях складний, тривалий, сповнений перешкод. Гальмує процес переходу на новий етап перенасиченість освіти елементами старої системи.

Однак нині у педагогічній науці яскраво заявляє про себе підхід, який забезпечує створення нових механізмів навчання і виховання та ґрунтується на принципах самостійності особистості, глибокої поваги до неї, врахуванні її індивідуальності.

Врахування цього підходу має суттєво гуманізувати навчально-виховний процес, наповнити його високими морально-духовними переживаннями, утвердити принципи справедливості і поваги, максимально розкрити потенційні можливості дитини, стимулювати