Традиція київсько-руських князів знати і свою, і чужі мови перейшла і в козацьку добу, і в пізніші час: по шість мов зали гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, десять – Пилип Орлик, багатьма мовами володіли Михайло Грушевський та Іван Огієнко, понад сто мов знав академік Агатангел Кримський.

Сьогодні питання стоїть так: або ми повернемося до своїх джерел, або виростемо бур’яном. І скаржитися уже не має на кого – Україна незалежна держава.

Повторимо слова Шевченка:

Ну що б здавалося слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди.

Мова в житті особистості – це не лише граматика і правопис, а комплекс, пов’язаний із культурою людини, її світоглядом. “Без літературної мови, - зазначав видатний український вчений – лінгвіст І.І. Огієнко, - цієї національної підвалини соборності народу, не можу бути повноцінної нації”.

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт, -

писав наш великий лірик Олександр Олесь, вітаючи відродження українського слова на початку ХХ ст. Ці поетичні рядки звучать особливо актуально в наші дні, коли Верховна Рада України прийняла Конституцію, де законодавчо стверджується державність української мови.

“Мова – не доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревниво ми всі плекатимемо її… - роздумує Олесь Гончар. – Віками народ витворював цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов слов’янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тім числі явивши пісенні шедеври незрівнянної краси, дала світові геніальних поетів, зажило українське слово шани й визнання серед народів близьких і далеких”.

“Діамантом золотим” назвав її колись Володимир Самійленко, а наш сучасник Дмитро Білоус – “дивом калиновим”.

Купана - цілована хвилями Дніпровими,

Люблена – голублена сивими дібровами,

З колоска пахучого, з кореня цілющого,

Із усмішки і сльози, сонця і вітру і грози

Наша мова, -

зазначає Наталя Білоцерківець.

Ну щоб, здавалося слово…

Слова та голос – більше нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує! –

писав Тарас Шевченко. І дійсно, рідне слово – це найдорожчий скарб людини, тому воно зворушує її душу. “Рідна мова дорога людині, як саме життя”, говориться в народному прислів’ї. Це “життя духовного основа”, як підкреслював Максим Рильський. Та найглибше цю думку розвинув Панас Мирний: “Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка живого духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє “давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід почування.”

Великі людина нашої землі завжди підкреслювали велике значення рідної мови в житті людини. “Людина, байдужа до рідної мови – дикун, - підкреслює відомий російський письменник Костянтин Паустовський. – Вона шкідлива своїм єством уже тому, що байдужість до мови пояснюється цілковитою байдужістю до минулого, теперішнього і майбутнього народу”. Тому, за словами чеського педагога Яка Коменського, тільки школа рідного слова може дати людині справжню освіту. Хто не любить рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини”. Французький письменник Вольтер зазначав, що за шість років можна вивчити всі європейські мови, але треба вчити все життя рідну мову, бо то невичерпна глибочінь.

Українська мова, якою говорили ще наші пращури, дуже старовинна. У ті далекі часи наші предки розмовляли мовою, близькою до сучасної української. Краса цієї мови відбита у чисельних фольклорних скарбах українського народу, зокрема в обрядових піснях, які творилися в сиву давнину.

Українська мова надзвичайно багата словниковим складом, вона поетична, надзвичайно мелодійна, красива і співуча. Доречно тут нагадати результати всесвітнього конкурсу мов, який був проведений в Парижі 1928 року. На ньому визначалося, яка з мов наймилозвучніша. Зачитувалися тексти різними мовами світу. Звучали там і вірші Т. Шевченка. Слід підкреслити що членами журі була належним чином оцінена виразність і милозвучність українського слова. Серед чотирьох переможниць конкурсу українська мова посідала третє місце, поступаючись французькій та італійській і залишивши після себе перську мову.

Про багатство нашої мови, її розвинуту синіміку прекрасно написав поет Олександр Підсуха у вірші “Рідна мова”:

Ой яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?…

Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак.

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна “звідкіля” і “звідки”, можна і “звідкіль”.

Є в ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.

У нашій мові багато слів і словосполучень, які самі собою дуже поетичні, наприклад: Марічка, веселка, перлина, черемшина, серпанок, світлиця, смерічка.

Краса звукового ладу української мови зумовлюється тим, що вона має виразні чисті голосні й спрощує збіг приголосних.

В українській мові багато пестливих слів, на що звертав увагу російський письменник Лев Толстой. Він говорив: “Я дуже люблю вашу народну українську мову, гучну, цвітисту й таку м’яку. У вашій мові стільки ніжних, сердечних, пестливих слів: ясочко, зіронько, квітонько, серденько”. У зв’язку цим пригадаймо для прикладу, скільки ніжних, пестливих слів витворив наш народ на означення найдорожчого слова “мати”. Це і матінка, матіночка і матуся, мамуся, і матусенька, матусечка, і мамонька, мамочка, і мамуня, матуня тощо.

Відштовхуючись від багатющих народних джерел, нашу мову плідно збагачували українські письменники.

Я радий, що в тобі