Київська академія зіграла важливу роль у зміцненні культурних зв'язків українського народу також із южнославянскими й іншими народами. Тут училися серби, чорногорці, болгари, молдаванє, греки, далматинці й ін. Деякі студенти Київської академії, її викладачі навчалися в Польщі, Франції, Італії, Англії, Німеччини, Угорщини. Академія підтримувала наукові зв'язки з просвітительськими центрами - Краковом, Галлі, Магдебургом, Константинополем і ін.

Київська академія зробила значний вплив на організацію, утримання і методи навчання в багатьох навчальних закладах, зокрема в Чернігівському (заснований у 1700 р.), Харківському (1721) і Переяславском (1738) колегіумах, що були створені за зразком Києво-Могилянськ^ колегії.

Чернігівський колегіум - одне з найстарших навчальних закладів на Лівобережної Україні. Заснований у 1700 р., його фундатором був педагог, церковний діяч і письменник Іоанн Максимович. Чернігівський колегіум створений на базі слов'яно-латинської школи, переведеної з Новгорода-Северского. Навчання тривало 6 років. У колегіуме викладали загальноосвітні предмети: латинський і грецький мови, історію, географію, математику, філософію. У 1776 р. заклад був реорганізований у духовну семінарію, що існувала до 1917 р.

Харківський колегіум був заснований у 1721 р. у Бєлгороді як семінарія, у 1727 р. переведений у Харків. У ньому вивчали граматику, пиитику, риторику, філософію й ін. У 1765 р. при ньому були відкриті додаткові класи для світських осіб, яким викладали нові мови, російську літературу і мову, математику, інженерна справа, артилерію, архітектуру, геодезію, географію, малювання, а пізніше - також фізику і природній історії (у 1773 р. ці класи виділилися в окреме Казенне училище). Харківський колегіум був центром просвітництва Слобідської України до початку XIX в. У колегіуме навчалися представники всіх прошарків населення. Після відкриття Харківського університету (1805) Харківський колегіум став узкосословним навчальним закладом, а пізніше - знову духовною семінарією.

Переяславский колегіум відкритий у 1738 році в місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький). Його основною ціллю було підготування духівництва для боротьби проти унії і католицтва на Правобережжя. При колегіуме була бурса, де жили иногородние учні. Термін навчання тривав 6 років. Тут викладали російський, латинський, грецький і польський мови, поетику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, історію, спів. У колегіуме навчалися діти духівництва, козацької старшини, мещан, селян. З кінця 80-х рр. XVIII в. колегіум називався семінарією. Після підстави в 1799 році класу філософії, а в 1800 - класу богослов'я - сугубо духовний заклад. У 1862 р. семінарія була переведена в Полтаву.

Визначену роль у розвитку освіти на західно-українських землях грав Львівський університет, хоча заклад був заснований (у 1661 р.) із метою посилення полонізації українського населення. У договорі 1658 року між шляхетской Польщею і верхівкою козацької старшини було обговорене відкриття в Україні двох вищих шкіл-академій на правах університету. Проте, католицькі ієрархи і феодали розгорнули активну діяльність проти цього плану. Намагаючись випередити можливість відкриття академії на основі Львівської братерської школи, вони запропонували обгрунтувати її у Львівській єзуїтській школі-колегії. Ці старання знайшли підтримку польського королівського подвір'я. 20 січня 1661 року король Ян Казимир підписав диплом, що давав Львівської єзуїтської колегії «статус академії і титул університету» із правом викладання всіх сучасних університетських дисциплін і присвоєння вчених ступенів.

Природно, що в той час діяльність Львівського університету визначалася соціальними інтересами й ідеологічними установками Промови Посполитой. Але, як культурно-утворювальний центр, він не міг знаходитися в ізоляції від громадського життя, соціальних змін, впливи закордонних університетів. У складній соціальній ситуації произрастали перше зерно наукової і педагогічної думки.

Утримання університетської освіти, його структура, форми, методи і засоби навчання студентів, керування навчальним процесом обумовлювалися конкретними історичними умовами, характером задач який стояли перед університетами на окремих етапах.

З часу підстави і до 1773 року Львівський університет був у повному підпорядкуванні і веденні єзуїтського ордена.

Склад студентів поповнювався за рахунок випускників єзуїтської школи-колегії, що функціонувала як середня школа і входила в структуру університету.

У університеті діяло два відділи - філософський і теологічний. Навчання проводилося по програмах єзуїтських шкіл, розробленим наприкінці XIV сторіччя. Відповідно програмам, відділ філософії був як би підготовчим. Студенти цього відділу протягом двох-трьох років освоювали, головним чином, філософську систему Аристотеля в її середньовічній інтепретації. У невеличкому обсязі вивчалися історія, географія, грецька мова. Після цього 4 року випливало богословське підготування. Викладання на обох відділах відрізнялося схоластичністю, догматизмом і здійснювалося на латинській мові.

Навчання в університеті завершувалося одержанням наукового ступеня - лиценциата, бакалавра, магістра, доктора наук. Знання, котрі студенти одержували в університеті, а також методи навчання, стиль педагогічного керівництва мали своєю ціллю готувати войовничих фанатиків, що у своїй майбутній місіонерській діяльності повинні були захищати інтереси Католицької Церкви.

Природно, що студентами університету могли стати тільки діти польської шляхти. Лише одиниці вихідців із народу, що приховують свою приналежність до православної віри, могли учитися в університеті.

Розкладання феодально-кріпосницьких відношень у другій половині XVII сторіччя, розвиток ідей французьких просвітителів, відкриття в області природних наук уплинули на навчальний процес в університеті: була відкрита кафедра математики, створений фізико-математичний кабінет, астрономічна обсерваторія, уводилося вивчення польського, французького і німецького мов, географії й історії як окремих предметів.

Ці нововведення вплинули на утримання і якість підготування студентів. Багато хто з них потім продовжили навчання в Києво-Могилянської академії і згодом стали викладачами Московської академії і Петербургской семінарії. У той же час установлюються зв'язки Львівського університету з культурними і навчальними закладами українських земель: Києво-Могилянської академією, Чернігівським, Харківським і Переяславским колегіумами, а також із європейськими університетами: Парижским,