УДК: 37.046.12 + 502.7 ШКІЛЬНИЙ ПІДРУЧНИК ГАЛИЧИНИ МІЖВОЄННОЇ ДОБИ ЯК ЗАСІБ РОЗШИРЕННЯ ЗНАНЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ПРО ПРИРОДУ

Гострота екологічної кризи, що набула сьогодні загальнопланетарного характеру, вимагає від суспільства і кожної особистості збереження та покращення стану навколишнього середовища, зумовлює об’єктивну потребу в підвищенні екологічної культури населення, підготовці підростаючого покоління до гармонійного співіснування з природою, раціонального використання та відтворення її багатств, збереження навколишнього природного середовища. Дані ідеї знаходять відображення в основних документах про сучасну загальну освіту. Так, у Концепції громадянського виховання особистості в умовах української державності зазначено, що “громадянська зрілість підростаючого покоління виявляється в особистій причетності й відповідальності за збереження і примноження природних багатств, виробленні вміння співіснувати з природою, в нетерпимості і безкомпромісній боротьбі проти губителів природи, усвідомленні особливостей і основних екологічних проблем навколишнього середовища” [4, 10].

У системі екологічної освіти і виховання важливе місце займає початкова школа. Саме цей період у житті молодших школярів є важливим для усвідомлення себе як невід’ємної частки живої природи, своєї ролі та значущості у збереженні цілісності та охороні навколишнього середовища.

Останнім часом з’явилося чимало психолого-педагогічних праць, в яких А.М.Галєєва, А.Н.Захлєбний, І.Д.Звєрєв, І.Т.Суравегіна дали методологічне трактування теоретичним положенням екологічної освіти, зробили значний внесок у розробку мети, завдань і принципів, визначили шляхи реалізації її змісту; М.М.Вересов, Є.О.Гріньова, Л.Г.Салєєва, Т.І.Тарасова розробили загальні підходи до відбору змісту, форм і методів екологічної освіти учнів початкової школи; Н.С.Коваль, Л.К.Нарочна, А.А.Плешаков здійснили систематизацію екологічних знань, їх адаптацію до умов загальноосвітньої школи першого ступеня. Значна частина сучасних наукових досліджень присвячена проблемам формування екологічної грамотності молодших школярів (Д.І.Мельник), естетичного ставлення до природи (С.І.Жупанін, Л.М.Міненко, Г.С.Тарасенко), стимулювання екологічної активності учнів початкових класів (О.М.Варакута, Г.П.Волошина, Л.П.Печко, А.В.Степанюк, Л.В.Шаповал). Однак у них не знайшла достатнього висвітлення проблема використання у практиці роботи шкіл Галичини підручника як засобу розширення знань молодших школярів з природознавства. Тому метою даної статті є розкриття виховного потенціалу навчальної книжки, її використання у практиці шкіл Галичини міжвоєнної доби для навчання молодших школярів “науки про природу”.

Галицькі педагоги вказували на взаємозв’язок і взаємообумовленість навчання і виховання, їх вплив на формування особистості молодшого школяра. Вони наголошували, що “навчальною метою школи не є дати чоловікови якнайбільше знання, але допомогти йому доробитися внутрішньої культури... . Реформатори шкільництва прямують до того, щоби допомогти людині доробитися внутрішньої культури вже на шкільній лавці, а до цього вживають в першій мірі шкільної науки як засобу...” [1, 295]. Адже, як зазначалося у статті 11 Закону про устрій шкільництва (1932р.), “народня школа має за завдання дати на висоті, що відповідає вікові й розвиткові дитини, потрібні загалові громадян однакові основи виховання й загальної освіти, а також суспільно-громадянське підготування з увагою до потреб господарського життя” [7, 33].

У школах Галичини міжвоєнної доби молодші школярі “науку про природу” вивчали на уроках, під час проведення “прогульок”, шкільних свят, влаштування “шкільних музейчиків”, закладання і ведення “природничих збірок”, шкільних альбомів, читання дитячих часописів, “доповняючої лєктури” з обсягу природи, праці посильної для дітей, на пришкільній ділянці. Разом з тим, дані форми навчання сприяли не тільки оволодінню молодшими школярами певною сумою знань, але й формуванню екологічної культури учнів. Так, у “Програмі в народних школах третього ступеня для дітей української національності” зазначалося, що “...ділянки знання природи й географії мають безперечно загальнолюдський характер. Одначе й навчання тих предметів має важний вплив на виховання характерів, а також будить у молоді погляди й національно-громадянські почуття...” [6, 24].

У Галичині досліджуваного періоду географія й природа у 1-2 класах не вивчалися як окремі предмети. Вчителі повинні були вплітати їх “як джерельний матеріял для концентричного предмету народньої школи – рідної мови... . В ІІІ-ій клясі зявляється географія в зв’язку з природою, як окремий науковий предмет на корелятивних підставах” [9, 180].

Як зазначалося, навчання “науки про природу” у першому та другому класах здійснювалося на уроках рідної мови. Так, у навчальних програмах Галичини міжвоєнного періоду одним із завдань навчання молодших школярів рідної мови було введення їх “в елементарному обсязі в ділянку природи й географії (І-а і ІІ-а кляса)...” [6, 9]. На уроках рідної мови учитель розповідав, а також читав молодшим школярам “гарні, серцем писані оповідання про те, як жиють цвіти і ростини і звірята, яка між ними тісна звязь, як природа береже їх від ворогів... Подати кілька легенд про цвіти і пташки... . Що можна мати зі садку? – Бережіться отруйних ростин! – Длячого звірята засипляють на зиму. – В дорозі до теплих країв (перелітні птиці). – Під водяною шибою (з життя водних ростин і звірят)” [10, 44].

Вивчення досвіду роботи галицьких вчителів-практиків міжвоєнної доби дозволяє стверджувати, що у першому і другому класах вони вводили дітей у “сферу природничих понять”, але так “щоби дітвора сього не відчула”. Вчитель не подавали “готової науки, лише на підставі живих оказів, чи явищ”, а звертали увагу молодших школярів на “важнійші моменти” і давали їм назву, “не шукаючи причин даного явища і не викликаючи його штучно”. В третьому класі учитель поширював способи, “при помочи яких дитина пізнає окружаючі її тіла й явища” і наводив “її ум до самостійного видавання осуду...” [5, 34]. Це сприяло розвитку логічного