Зваживши всі "за" і "проти", кожна організація вирішує для себе чи потрібно підписувати угоду, чи ні. Адже це залежить від роботи, яку виконують волонтери, її тривалості, відповідальності тощо.

Перш ніж хто-небудь з волонтерів з’явиться на порозі організації, слід створити засоби обробки дрібних деталей, пов’язаний з процесом успішного здійснення волонтерської програми. Найбільш природно використовувати інформаційну систему на основі анкет і робочих папок. Комп'ютерна база даних може бути створена згодом.

Анкета, яку заповнює волонтер на початку, дає основну інформа-цію про цього волонтера. Така форма повинна проектуватися так, щоб можна було б отримати початкову інформацію для співбесіди, відбору і призна-чення на робоче місце.

Основна частина будь-якої системи обліку — ведення записів про якість роботи волонтера. Це необхідно для надання щоденної підтримки волонтеру, такої як заохочення, просування по службі, рекомендація для включення його в склад учасників семінарів і курсів. Крім цього, подаю-чи заяву на оплачувану роботу, багато волонтерів будуть посилатися на свій досвід роботи, і потрібно буде відповідати на питання про те, як волонтер ви-конував свою роботу.

Для організації цієї інформації найпоширенішим способом, є створен-ня бази даних про кожного волонтера. Ось дещо, що ви можна включити до особових даних волонтерів:

Анкети.

Копії описів кожної роботи, яку виконував волонтер.

Копії оцінок якості роботи волонтера.

Проходження курсів навчання і орієнтації з ким контактувати в надзвичайних випадках.

Кількість відпрацьованих годин.

Додаткова діяльність (різноманітні акції, заходи тощо).

Винагородження.

Майже кожна робота потребує попереднього матеріального внеску або прикладання зусиль. Волонтер, який прийшов в організацію, не при-носить з собою інструмент чи спецодяг (хоча бувають і такі приклади). Організаторам праці волонтерів варто попередньо визначити, що необ-хідно для роботи.

Інструмент (комп'ютерна програма, книги, заступ тощо).

Спецодяг (рукавиці, чоботи, халат тощо).

Витратні матеріали, необхідні для виконання роботи.

Чи потрібне спеціальне робоче місце.

Чи потрібне якесь супроводження процесу роботи (транспорт, канцто-вари, інші матеріали).

Можливі прямі витрати у волонтерів (проїзд до місця роботи, обід, щеп-лення).

Якщо організація вперше береться за даний вид діяльності, то обов'яз-ково проконсультуйтеся у спеціаліста, щоб з'ясувати специфіку роботи.

Не забезпечена необхідними ресурсами робота може дати негативний ефект.

Створюючи роботу відповідно до волонтерських потреб, як вже зазначалося раніше, починається із направлення волонтера виконувати те, що він хоче робити. Далі потрібно перевірити, що мета роботи зрозу-міла волонтерові. Потім можна поступово давати волонтеру можливість відповідати за роботу.

Надаючи волонтерам певних повноважень, організація робить їх більш незалежними, здатними приймати самостійні рішення. Мудрість цього підходу полягає у тому, що легше отримати хороші результати від самостій-ного волонтера, ніж від залежного. Цього можна досягнути з часом, коли волонтер виконує те, за що відповідає.

Рівні контролю:

1. Право на самовизначення (волонтер може сам приймати рішення);

2. Право на самостійне прийняття рішень, коли керівник в курсі справи

(волонтер доповідає про перебіг подій);

3. Право на виконання рекомендованих дій (волонтер заздалегідь інформує, що збирається робити).

4. Без права на самостійні рішення (волонтер виконує те, що йому сказали зробити).

Важливим елементом контролювання роботи волонтерів є перевір-ки прогресу виконання завдань. Це може забезпечуватись запроваджен-ням звітів, структуру і форму яких потрібно попередньо узгодити з во-лонтером.

Після розробки всіх складових волонтерської програми потрібно звести їх в одне ціле і розбити по датах чи термінах реалізації у вигляді загального плану, який дозволить побачити поетапне (крок за кроком) виконан-ня програми. Такий план забезпечить чітке бачення роботи за програмою та зекономить час керівникові волонтерської програми.

Отже, робота будь-яких волонтерських груп при центрах соціальних служб для молоді здійснюється відповідно до соціальних програм, які реалізу-ються центром і які передбачені його планами роботи, завданнями, покладеними на центри державою. Тому потрібен механізм, який би допоміг волонтерам опану-вати змістом діяльності центру саме з того напряму, в якому вони бажають допо-магати, визначитися у власних цілях, їх обсязі, методах та формах діяльності. Центри, що залучають до роботи добровільних помічників різного віку, мають планувати систематичні інструктування, навчання, тренінги, наради, семінари, обговорення, круглі столи, та інші різноманітні форми ознайомлення волонтерів із змістом, особливостями соціальної роботи за окремими напрямами залежно від рівня їх освітньої та професійної підготовки до такої діяльності.

Науково-методична розробка системи навчання волонтерів при центрах со-ціальних служб для молоді - одне з важливіших завдань для державного та обласних центрів СССДМ на найближчий термін їх роботи.

1.3. Особливості підготовки волонтерів

Для поширення волонтерського руху в усіх регіонах України діють школи волонтерів, де їх навчають фахівці центрів соціальних служб для молоді, надають вміння та навички через розвиваючі та навчальні тренінги, «мозкові штурми», лекції та бесіди, рольові та ділові ігри, семінари, практикуми.

Діяльність волонтерів у різних напрямках соціальної роботи потребує набуття знань з психології, педагогіки, соціології, юриспруденції, медицини тощо, чому і сприяють школи волонтерів, які забезпечують комплексну теоретичну та практичну підготовку волонтерів до реалізації соціально-педагогічних програм. Школи волонтерів включають різноманітні форми, методи підготовки та навчання.

Вони є інтегрованими структурами, де потрібний курс можуть собі вибрати і вже професійний волонтер і той, хто тільки починає працювати, де можна отримати комплексну