Отже, розробляючи план чи програму діяльності волонтерів, прогнозуючи їх участь у реалізації соціальних програм центру, керівник групи волонтерів має враховува-ти, що:

волонтер працює за власним бажанням;

він має право па помилку у виборі виду діяльності та виправлення її, тобто на зміну або взагалі підмовлення від того виду діяльності, виконання якого не відповідає його інтересам, мотивації, знаниям, схильностям, бажанням, здібнос-тям тощо;

волонтери-непрофесіонали не можуть замінювати фахівців у тих видах діяльності, що пов'язані із втручанням у психіку клієнтів;

волонтери, які безпосередньо працюють з клієнтами соціальної служби (наприклад патронаж молодих інвалідів), мають усвідомлювати міру власної відповідальності за тих, кого морально привчили до тісної взаємодії;

наслідком діяльності волонтера будь-якого віку та рівня освіти, крім на-дання конкретної соціальної допомоги тим, хто її погребує, має бути конкретніший результат оптимізації саморозвитку, самовдосконалення, самоосвіти, самостверд-ження добровільного помічника як активного учасника соціалізуючого процесу.

„Волонтерський рух” в законодавстві України

Згідно із Загальною декларацією волонтерів, яку було прийнято на II Конгресі Міжнародної Асоціації Волонтерів 14 вересня І990 року в Парижі, волонтерська діяльність розглядається як інстру-мент соціального, культурного, економічного та екологічного розви-тку. В Декларації підкреслюється, що волонтерство це добровіль-ний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як прави-ло, у спільній діяльності в межах різного роду асоціацій. Волонтер-ство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізації основних потреб па шляху будівництва справедливого і мирного суспільства, більш збалансо-ваному економічному і соціальному розвитку, створенню нових ро-бочих місць і нових професій. У Декларації проголошено низку голо-вних принципів руху, зокрема, принцип надання особистих або орга-нізованих послуг, а також принцип перетворення волонтерства в елемент особистого розвитку, набуття нових знань та навичок |3|.

Одним з важливих наслідків розбудови громадянського суспільства в Україні став активний розвиток відносно нового для країни соціаль-ного явища - волонтерського руху.

Будучи закоріненим у традиції безкорисливої допомоги нужден-ним, історично притаманній українській національній культурі, і взяв-ши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває усе більшої потужності, об'єднує усе більше громадян та залучає значні людські ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання.

Держава своєчасно реагує на цю потребу часу, про що переконливо свідчить визначення у законодавчому полі основ державної політики щодо волонтерства, введення до законодавства основних термінів і по-нять стосовно цього соціального явища, визначення суб'єктів державно-го управління і громадського самоврядування, відповідальних за розви-ток волонтерського руху.

Так, на цей час законодавчо уже визначений термін "волонтерський рух", задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним з основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з ді-тьми і молоддю [1]; організовано проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів, у межах якого розроблено низку захо-дів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху [2]; утво-рена Кабінетом Міністрів України Координаційна рада з питань розви-тку та підтримки волонтерського руху [3]; легітимізовано право волон-терів на їх залучення до надання соціальних послуг відповідно до по-ложення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність, передбачено право суб'єктів, які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи [4]; основними напрямами виконання Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки передбачена підтримка трудових та волонтерських загонів молодіжних громадських організацій, діяль-ність яких спрямована на реставрацію та відновлення об'єктів культур-ної спадщини, меморіальних комплексів, пам'ятників військової та тру-дової слави, допомогу соціально незахищеним верствам населення; пе-редбачено сприяння розвитку волонтерського молодіжного громадсько-го руху [5]; визначений термін "волонтерська діяльність у сфері на-дання соціальних послуг", її засади, суб'єкти, які ведуть цю діяльність, напрями й шляхи її проведення, соціальні послуги, до надання яких соціальною службою можуть залучатися волонтери, порядок і механізм співпраці волонтерів (волонтерських організацій, об'єднань) із соціаль-ною службою, координатори волонтерської діяльності у сфері соціаль-них послуг: Міністерство праці та соціальної політики України, Мініс-терство України у справах сім'ї, дітей та молоді [6].

Зазначені нормативно-правові акти України створили передумови для поширення волонтерського руху в Україні, його становлення та організаційного оформлення.

Але на даний час кількісне збільшення та якісне поглиблення й урізноманітнення практики волонтерської діяльності, залучення дедалі більшого числа державних і громадських організацій та установ, окре-мих громадян до цієї роботи висуває нові питання, поки що недостат-ньо врегульовані чинним законодавством.

Передусім це стосується розширення сфери діяльності, щодо якої законодавчо визначені основні положення волонтерства в Україні (тер-міни, суб'єкти, об'єкти, засади, принципи, напрями, завдання, права та обов'язки, організація, порядок, види і форми, механізми реалізації, співробітництво, фінансування, відповідальність тощо). На цей час такі положення найбільше розроблені щодо волонтерства у сфері надання соціальних послуг, де об'єктом є люди - отримувачі цих послуг. Проте певною мірою поза межами законодавчого регулювання опинилася сфе-ра волонтерства щодо об'єктів природного і соціального середовища, тобто сфери діяльності, які безпосередньо не стосуються надання соці-альних послуг людям (наприклад, збереження і відновлення екологіч-них умов довкілля, культурної спадщини, патріотичне виховання насе-лення тощо).

Розроблені основні законодавчі положення щодо вікових категорій дітей і молоді, а що стосується інших вікових категорій населення (в то-му числі пенсіонерів, ветеранів тощо) врегульовано ще не достатньо.

Проблема надання соціальних послуг населенню волонтерами ще також потребує певного вдосконалення. Зокрема це стосується механіз-мів заохочення волонтерів і організацій, які користуються їхніми по-слугами, до активнішої співпраці; чіткішого визначення взаємостосун-ків і взаємозобов'язань у трикутнику волонтер - організація - отриму-вач допомоги (клієнт соціальної роботи), у тому числі