Важливим також є врегулювання ряду питань щодо легітимізації фізичної особи у статусі волонтера, прав і обов'язків, що з цього ви-пливають у залежності від сфери волонтерства (надання соціальних послуг людям або волонтерство щодо об'єктів природного і соціального середовища). Мається на увазі регулювання доцільності і порядку оформлення волонтерства адміністративними документами організацій, потреби надання посвідчення волонтера, укладання договорів, доціль-ності, обсягу і порядку атестування, ліцензування, інших форм реалі-зації кваліфікаційних вимог до волонтерів. Наприклад, чинні норми дають можливість висувати до волонтерів кваліфікаційні вимоги на рі-вні соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, і це іноді може гальмувати подальший розвиток волонтерства.

Потребують регулювання питання моніторингу та оцінки ефектив-ності волонтерства, контролю роботи волонтерів та організацій, які ко-ристуються їхніми послугами, об'єднання окремих осередків волонтер-ського руху на національному рівні, обміну досвідом, навчання й під-вищення кваліфікації, створення навчально-методичних матеріалів, ор-ганізаційного, фінансового та інформаційного забезпечення подальшого розвитку волонтерського руху, посилення політичної підтримки цього процесу на місцевому рівні.

Вищезазначені та ряд інших чинників зумовили схвалення учасни-ками парламентських слухань рекомендації Кабінету Міністрів України протягом 2004 р. розробити проект Закону України про волонтерський рух [7].

Відсутність єдиного правового акта щодо волонтерства на рівні за-кону, який системно врегулював би всі сторони цього явища, включення окремих положень стосовно волонтерського руху до інших законодавчих документів, хоча й споріднених сфер діяльності і, відповідно, недостатні охоплення ними кола наявних проблем зумовлює суттєві труднощі пода-льшого розвитку, з-поміж яких доцільно виокремити, у першу чергу, такі:

брак законодавчо задекларованих ідеологічних засад ставлення держави до феномену волонтерства (ними могли б бути: визнання во-лонтерства суспільно-значущим фактором розбудови громадянського суспільства, важливим компонентом розвитку демократії, соціальної єдності різних верств, груп і прошарків населення; визнання необхід-ності покладання обов'язків щодо постійного сприяння розвитку волон-терського руху на органи виконавчої влади і місцевого самоврядування усіх рівнів тощо);

нестача системи заходів загальнодержавного, регіонального і мі-сцевого рівнів щодо пропаганди волонтерства серед населення (напри-клад, на кшталт проведения щорічного "Дня волонтера" на рівні дер-жавного свята, як це прийнято у деяких країнах), недостатнє висвіт-лення у засобах масової інформації цього соціального явища;

звужене розуміння з боку значної кількості державних службов-ців феномена волонтеретва як незначного ресурсу, який може бути ви-користаний лише у сфері надання соціальних послуг, а також необо-в'язковість підтримки волонтерства з боку місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;

неповна визначеність суб'єктів, відповідальних у державі за управління, координування, забезпечення політичних, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, науково-методичних, інформацій-них та інших умов подальшого розвитку волонтерського руху;

відсутність, як правило, передбачених видатків на розвиток волонтерського руху в бюджетах різних рівнів;

обмеженість законодавчого визначення основних термінів і по-ложень волонтерського руху в Україні, прийнятне, передусім, для сфе-ри надання соціальних послуг, особливо стосовно дітей і молоді (що веде до неповного використання потенціалу волонтерства як силами ветеранів на користь молодого покоління, так і в зворотному напрямі - силами молоді на підтримку пенсіонерів, літніх людей, що не сприяє реа-лізації потенціалу волоптеретва в інших сферах громадської діяльності);

недостатня визначеність механізмів заохочення волонтерів і ор-ганізацій, які користуються їхніми послугами, до більш активної робо-ти, порядку відшкодування втрат під чає виконання волонтерами своїх обов'язків, недостатня узгодженість доцільних витрат з чинними нормативно-правовими актами України;

неповна юридична урегульованість взаємостосунків між волонте-рами - фізичними особами, організаціями, що використовують їхню працю, та отримувачами допомоги, якщо йдеться про надання соціаль-них послуг людям; або об'єктами природного та соціального середови-ща, якщо йдеться про волонтерство щодо них (це зумовлює нестачу соціальних гарантій кожному суб'єктові волонтерської діяльності в разі заподіяння шкоди або виникнення непередбачених обставин);

частково недостатнє, а частково невиправдано суворе регулю-вання окремих питань легітимізації статусу волонтера в різних сферах волонтерства (оформлення роботи, кваліфікаційні вимоги тощо);

неповна визначеність обов'язків суб'єктів волонтерської діяльно-сті щодо питань контролю, моніторингу й оцінки ефективності роботи;

нестача підготовлених кадрів, навчально-методичних матеріалів для навчання й підвищення кваліфікації волонтерів та організаторів волонтерського руху;

труднощі розбудови системи постійного обміну досвідом волон-терства на регіональному і національному рівні, об'єднання місцевих осередків волонтерів та організацій, які користуються їхніми послуга-ми, у всеукраїнський волонтерський рух.

Альтернативою розробці єдиного законодавчого документа, спеціа-льно призначеного для комплексного регулювання проблем волонтерст-ва, може бути внесення змін і доповнень до існуючих нормативно-правових актів України, в першу чергу, до Законів України від 21.06.2001 р. №2558-111 "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" та від 19.06.2003 p. №966-IV "Про соціальні послуги".

У такому разі найбільше змін і доповнень потребуватимуть статті цих законів, які регулюють питання визначення основних термінів і положень волонтерства, з метою охоплення сфери волонтерської діяль-ності щодо об'єктів природного та соціального середовища, тобто роз-ширення правового поля застосування цих положень поза межами сфе-ри надання соціальних послуг.

Але проблема розмежування і уточнення основних правових поло-жень двох сфер волонтерства (щодо надання соціальних послуг насе-ленню та об'єктів природного і соціального середовища) не буде повно-цінно вирішена лише таким шляхом. Законодавче визначення основних термінів, критеріїв, суб'єктів, об'єктів, засад, принципів, напрямів, завдань, прав і обов'язків, професійних вимог, організації роботи, поряд-ку, видів, форм і механізмів її реалізації, умов