У театрі ідея твору, художнє узагальнення, смисл знаходять для себе таке життєво конкретне, наочне, почуттєво-переконливе виражальне здійснення, що здається, ніби це не спектакль, а саме життя. В цьому – таємниця тієї незвичайної влади над людськими душами, якою володіє театральне мистецтво.

Найважливішою особливістю театрального мистецтва є те, що спектакль як художня цілісність остаточно формується під безпосереднім впливом глядача. Перебуваючи у залі, він не лише сприймає твір мистецтва, а й певною мірою бере участь у його творенні. Звичайно, і в інших мистецтвах читачі і глядачі впливають на творчість митця. Вони здійснюють цей вплив через критику в засобах масової інформації, шляхом прилюдних обговорень і диспутів, за допомогою листів, адресованих авторові тощо. Тут вплив людей здійснюється не в процесі самої творчості. В театрі ж відбувається пряма, безпосередня взаємодія між автором і глядачем. Велику насолоду отримує актор від того, що кожен його порух, кожне слово знаходять відгук у залі. Цей емоційно-почуттєвий контакт значною мірою стимулює як процес творчості актора, так і процес її сприймання.

Слід зазначити, що почуттєві переживання в залі для глядачів мають істотну відмінність від переживань, наприклад, у домашніх умовах. Там, де ви лише посміхнулися б, читаючи п’єсу вдома, перебуваючи в театрі ви весело смієтеся, де ви лише зітхнули б, співчуваючи стражданням героя, в театрі не можете стримати сльози. Чому? Передусім тому, що в театрі значно посилюється особистісне бажання глядача піддатися впливові спектаклю. А ще й тому, що процес сприймання в театрі колективний, масовий. Спрацьовує своєрідна психологічна заразливість. Неможливо утриматись від сміху, коли всі навколо сміються. Важко утримати сльози, коли поряд з тобою плачуть. Не обійти увагою мертву тишу наповненого залу. Як ніяке інше мистецтво, театр здатен об’єднати думки, почуття, волю багатьох людей.

Побачити все різноманіття психолого-педагогічних, соціальних і культурних проблем, які допомагає вирішити театральне мистецтво в школі можна стисло перерахувати:

· освоєння мови і культурних традицій свого народу;

· освоєння мови і культурних традицій інших народів;

· розвиток пізнавальних інтересів в найширшому значенні;

· розвиток навиків самонавчання;

· розвиток естетичного відчуття;

· розвиток потреби в продуктивній творчій діяльності і навиків самореалізації в цій області;

· соціальна і психологічна адаптація особи в кризових ситуаціях (новий колектив, нові системи вимог, індивідуальні проблеми особового становлення і т.д.);

· побудова образу “Я” і перспектив особового розвитку;

· підвищення самооцінки, її стабільності, гнучкості, конструктивності;

· розвиток здібності до глибокого, позитивного, продуктивного міжособового спілкування;

· освоєння широкого репертуару міжособових комунікацій;

· розвиток інтелекту і репертуару розумових операцій;

· розвиток тілесного апарату у всьому його різноманітті: від дихальних і мовних структур до зміцнення хребта.

РОЗДІЛ 2

ЗМІСТ, ФОРМИ І МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ З ВИХОВАННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У МОЛОДШХ ШКОЛЯРІВ

2.1 Особливості відбору репертуару для молодших школярів

Для того, щоб театр міг вільно розмовляти з глядачем на своїй мові, необхідно з самого початку допомагати дитині засвоювати своєрідний спосіб відображення життя на сцені. Первинний етап осягнення мови театрального мистецтва полягає не стільки в накопиченні спеціальних знань, скільки в поступовому систематичному осмисленні безпосередніх театральних вражень. Інтереси і смаки дітей формуються в першу чергу під впливом самого мистецтва. Тому важливим педагогічним завданням є відбір вистав для перегляду, доцільна система залучення до театру.

Чи збережуться в пам’яті людини ранні театральні враження, чи будуть пов’язані з театром яскраві і прекрасні спогади дитинства – у великій мірі залежить від вибору перших вистав. Мислення дітей молодшого шкільного віку характеризується конкретністю та емоційністю. У молодших школярів в більшій мірі розвинута наочно-образна пам’ять, ніж логічна. Краще всього вони сприймають та запам’ятовують конкретні предмети, факти, події, форми, кольори, що пов’язане з переважанням першої сигнальної системи. Цю особливість дитячої психології потрібно мати на увазі при залученні дітей молодшого шкільного віку до театрального мистецтва. Найбільш улюблений, доступний та привабливий жанр театрального мистецтва для дітей цього віку – яскраві, виразні, динамічні, насичені музикою та кольором казки.

В процесі залучення дітей молодшого шкільного віку до театрального мистецтва слід враховувати ряд особливостей психології даного віку. За твердженням психологів, діти 6-9 років характеризуються збудженістю і неврівноваженістю. Це утруднює вироблення стійкого зосередження, тобто довготривалої та сконцентрованої уваги. Тому першокласників не варто водити на великі за об’ємом казки.

Якою повинна бути перша зустріч дитини з театром? Багато художників і педагогів задумувалися над цим питанням. А.В.Луначарський ставив як важливу педагогічну проблему питання правильного внесення художніх вражень, а звідси і радості, яку дарує мистецтво, в життя дитини. К.С.Станіславський відмічав, що з тією ж силою, з якою театр впливає на глядача, облагороджуючи його, він може принижувати і псувати смаки, і закликав пам’ятати про дітей, які гостро і на все життя сприймають перші сценічні враження.

Продумане і послідовне накопичення художніх вражень – основа естетичного виховання засобами театрального мистецтва. Оскільки в початкових класах колективні перегляди є, по суті, основною формою залучення до театру, відбір вистав проводить вчитель. На допомогу йому приходить сам театр, репертуар якого складається відповідно до