Першочерговий етап залучення до театру пов’язаний переважно з виставами-казками. Враховується інтерес молодших школярів до цього жанру, значення казки в ідейно-моральному і естетичному вихованні дітей. Казка в театрі, за словами А.А.Брянцева, є своєрідною дитячою класикою.

Велике значення в репертуарі для молодших школярів займають і народна, і класична літературна казка.

Народна казка, за словами М.А.Рибнікової, є віковим педагогічним матеріалом, який засвоюється дитиною перш за все і міцніш за все. Високо цінував народну казку М.Горький. Він писав, що індивідуальний геній не дав ні одного уособлення, в корені якого не лежала би народна творчість, ні одного світового типу, який не існував би раніше в народних казках і легендах.

Великий вчитель – народ, на протязі багатьох віків виробив ідеальні методи виховання, які враховують невеликий досвід дитини, характер її світосприйняття, психологічні особливості віку. “Я не думаю, що хто-небудь може змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу”, - писав Ушинський[108].

Ідея народних казок, їх зміст – в активній боротьбі зі злом, впевненості в перемозі, прославленні праці, захисті простої людини. Народна казка насичена загальнолюдським змістом, пронизана вірою в людські сили, в її велике значення на землі. В ній втілена споконвічна мрія народу про перемогу правди.

Щасливі казкові епілоги дають дитині справжнє відчуття перемоги високих ідейних і моральних цінностей, служать тим наочним вираженням мудрості і справедливості буття, в якій дитина черпає необхідну для початку життєвого шляху впевненість.

Творець казкової фантастики поетизує своєю вигадкою явища життя, свідомо перебільшуючи хороше, щоб воно стало ще прекраснішим. Тому в народній казці дитина зустрічається з ідеальними образами, які уособлюють найкращі якості людського характеру. Народна фантазія використала вигадку для створення таких обставин, в яких з найбільшою силою проявляється людський характері. В особливому, оригінальному казка викриває всезагальне, всенародне, в її прагненні до широких моральних висновків прихована життєздатність жанру.

Театр як мистецтво надзвичайно чутливе до зміни часу, загострює проблему сучасності вистави-казки. Перед драматургами, які інтерпретують народні та літературні казкові сюжети, які створюють оригінальні п’єси-казки, постає складне завдання – знайти зв’язок між сучасним і вічним. Намагаючись приблизити казку до інтересів і уявлень сучасних дітей, драматурги іноді йдуть шляхом її ідейного переосмислення, посилення соціальної спрямованості, наповнюють новим змістом традиційні казкові характери. Вдале, талановите нове трактування казки не відміняє, а розвиває закладені в ній мотиви, підносить нові, примушуючи звучати її особливо гостро саме сьогодні.

Синтетичність театрального мистецтва, злиття в ньому виражальних засобів ряду мистецтв, ставить перед дитиною складні завдання. Одночасно потрібно слідкувати за розвитком дії, запам’ятовувати дійових осіб, роздивлятися декорації, слухати мову і музику. Ось чому є побоювання, що дитина може пропустити щось важливе, не встигне охопити явище в цілому, відділити головне від другорядного. Невеликий життєвий досвід дітей молодшого шкільного віку викликає особливу увагу до проблеми розуміння вистави. Досвід мистецтва не повинен випереджати життєвий досвід дитини.

Глядач може стати дуже скептичним, втратити довіру до причеплених борід і намальованих лісів, якщо під час вистави він не захоплений внутрішньо, не слідкує за розвитком сюжету, за вирішенням життєвої проблеми, якщо він не стурбований і не зацікавлений. Коли турбота про розуміння починає витісняти всі інші вимоги до мистецтва, народжується та обмеженість художнього кругозору, яка постає на шляху естетичного виховання особистості і гальмує розвиток самого мистецтва. Радість пізнання, збагачення свого досвіду, відповідне інтелектуальне та емоційне напруження – необхідні елементи естетичної насолоди для будь-якого віку.

Але що значить зрозуміти виставу? Ключ до розуміння – особистий досвід людини. Якщо явище не пов’язане з попередніми знаннями, не опирається на них, воно не зрозуміле. Зрозуміти – означає відкрити для себе сутність явища, його основний зміст. Однак існують різні рівні розуміння. Є розуміння, яке ставить дитину над творінням. В цьому випадку з активного співучасника вона перетворюється в пасивного спостерігача, а до 4-го класу в зарозумілого критика. Існують і так звані “пороги сприйняття”. Якщо зміст вистави не торкається досвіду дитини, вона ніби проходить мимо неї, не зачіпаючи її. В такому випадку інтерес до вистави швидко згасає. Відповідно, зміст вистави не повинен випереджати досвід дитини, але і не може знаходитись поза його межами. Він повинен у відповідній мірі спиратися на цей досвід, співвідноситись з прагненнями, інтересами, духовними потребами дітей. Рівень розуміння проявляється в здатності дитини до змістовних зв’язків, в тих ідейних, моральних, психологічних асоціаціях, які породжує вистава. Рівень розуміння проявляється в умінні підключати до сприйняття свій досвід почуттів, думок, глядацьких вражень. С.Я.Маршак вдало підмітив, що не кожна зрозуміла книжка є улюбленою. Інтерес, на його думку, породжує лише повна відповідність з ритмом і світосприйняттям дитини.

Існують різні ступені і види розуміння. Логічне розуміння, до якого часто прагне вчитель, вимагаючи, скажімо, сформулювати, чому вчить вистава, наносить травму емоційному впливові мистецтва, конкретно-чутливому осмисленню, яке властиве молодшим школярам. Адже розуміння не тільки інтелектуальний процес, але й емоційне проникнення в зміст твору. К.Д.Ушинський писав про те, що в поетичному творі багато що розуміється тільки почуттям і не може бути пояснене розумом. В перше чергу це відноситься до сприймання молодшими школярами, які зазвичай більше відчувають, ніж можуть пояснити. Проблема співвідношення розуміння і відчуття – питання міри. Міра в даному випадку виступає не тільки як естетична категорія, але і як педагогічний критерій. Таким чином, специфіка театрального мистецтва і своєрідність