Отже, відбираючи вистави для перегляду, звертаючи на них увагу дітей, ми не тільки створюємо необхідні умови для подальшої педагогічної праці, але і привчаємо дітей до вибірковості. Не дати дітям звикнути до пасивного споживання мистецтва – найважливіше завдання естетичного виховання.

2.2. Театралізовані та сюжетно-ролеві ігри – важливий чинник формування образного мислення

Враховуючи імпульсивність шестирічних першокласників, непоступливість одноліткам, І.Толмачова радить надавати дитині можливості для виявлення її кращих якостей, демонструючи їй зразки позитивного поводження у процесі гри.

Молодшим школярам властива скованість при вираженні своїх художніх вражень в мові, неадекватність словесного вираження почуттів, переживань, викликаних виставою. Тому ще рано в першому класі і навіть в другому пропонувати дітям давати оцінку виставі, писати письмові роботи про виставу. Необхідно шукати інші форми роботи з виставою, враховуючи, що найбільш природно першокласники проявляють і почувають себе в ігровій діяльності. Розумна, творча, емоційна гра, пов’язана з виставою, може стати для першокласників захоплюючою та ефективною формою набуття знань з театрального мистецтва засобом дійового їх засвоєння.

Дійсність, у якій живе дитина, можна умовно поділити на сферу природних і створених руками людини предметів (речей) та на сферу діяльності людей і стосунків, у які вони вступають під час різних видів діяльності. Для дітей молодшого шкільного віку надзвичайно привабливою є навколишня дійсність, особливо світ дорослих. У них з’являється потреба діяти так, як дорослі, робити все самотужки. Однак вони не можуть включитися в “дорослу життєву ситуацію”, оскільки їм бракує відповідних умінь, знань, навичок. Суперечності між прагненням усе зробити самотужки і реальними можливостями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в театралізованих та сюжетно-ролевих іграх.

Гра, як вид діяльності, направлена на пізнання дитиною навколишнього світу шляхом активної співучасті в праці і повсякденному житті людей. В цьому полягає мета гри, хоча ні дитина, ні дорослий її навмисно не ставить. Ця мета зливається з мотивом гри, оскільки єдиною спонукою, що спрямовує активність дитини на гру, є нестримне прагнення її до пізнання і діяльної участі в житті і праці дорослих, з їх практичними діями і взаємостосунками. Як і будь-який інший вид діяльності, гра має свої засоби. Засобами гри є: знання про людей, їх дії, взаємостосунки, переживання, вираження в образах, мові, переживаннях і діях дитини; способи дії з певними предметами в певних життєвих обставинах; ті етичні оцінки і відчуття, які виступають в думках про хороший і поганий вчинок, про корисні і шкідливі дії людей.

Провідною діяльністю молодшого школяра є навчання, але гра, як одна з форм естетичного виховання, є важливим чинником формування образного мислення і становлення особистості дитини через входження ним у взаємостосунки з оточуючими і набуттям соціального досвіду. Особливе місце серед форм театральної діяльності займають театралізовані ігри, які відкривають простір для участі дітей у різних видах самостійної художньої діяльності, сприяють розкриттю і розвитку їхніх художньо-творчих здібностей, збагаченню мистецьких знань, виробленню естетичного смаку тощо.

Театралізовані ігри — розігрування в особах літературного твору, відтворення за допомогою виражальних засобів (інтонації, міміки, жестів, пози, ходи) конкретних образів.

Театралізована гра відтворює типові дії певного персонажа. Це не тільки виключно наслідування та імітація, але й вільна творча побудова, яка спирається на вихідні уявлення дитини про поведінку. В грі добровільно у дитини виникає бажання за власною ініціативою підкорятися різним вимогам. Вона озброює вихованця способами активного відтворення моделювання за допомогою зовнішніх, предметних дій такого змісту, якими в інших умовах не має можливості по-справжньому оволодіти.

Театралізовані ігри охоплюють:—

дії дітей з ляльковими персонажами або дії за ролями;—

літературну діяльність (вибір теми, складання, інсценування своїх творів тощо);—

образотворчу діяльність (одяг персонажів, малювання декорацій, виготовлення атрибутів);—

музичну діяльність (виконання пісеньок, інсценування музичних творів тощо).

Кожна складова частина дитячої художньої діяльності має свої виражальні засоби і відповідні можливості для самовираження особистості, а в комплексі вони створюють театралізовану гру.

До театралізованих ігор належать ігри-драматизації та ігри на теми літературних творів.

Гра-драматизація. Вона полягає в зображенні, розігруванні в особах літературних творів зі збереженням послідовності епізодів. Сюжет гри, послідовність подій, ролі, вчинки, мова героїв визначаються текстом літературного твору. Гра-драматизація відбувається за заздалегідь заданим сюжетом і передбачає ролі, регламентовані межами авторського тексту. Дітям необхідно дослівно запам’ятати текст, усвідомити перебіг подій, образи героїв казки чи оповідання і зобразити їх саме такими, якими вони є у творі. Літературний твір своїм змістом визначає, які дії необхідно виконувати, однак він не містить вказівок щодо способів їх утілення — рухів, міміки, інтонації. Така гра є значно складнішою для дітей, порівняно з тією, в якій унаслідується побачене в житті. Вона допомагає усвідомити ідею твору, його художню цінність, вчить дітей виражати свої почуття, сприяє розвитку пам’яті, мовлення, вияву самостійності, творчості в доборі зображувальних і виражальних засобів для створення образів.

Перевтілення і створення образу можливі за наявності в дитини певних знань про зображені в літературному творі об’єкти і явища навколишнього світу, навичок виразного читання й усної розповіді, досвіду рухової діяльності.

Гра-драматизація потребує від дітей таких творчих здібностей:—

поетичного слуху — особливо чутливого сприйняття змісту і форми літературного тексту в єдності, а також виразного мовлення дитини;—

здатності швидко сприймати