Найхарактернішим моментом ролі є те, що вона не може здійснюватися поза практичною ігровою дією. Ігрова дія є способом здійснення ролі. Неможливо уявити собі дитину, яка, узявши на себе роль дорослого, залишалася б бездіяльною і діяла б тільки в розумовому плані — в уявленні і уяві. Роль вершника, лікаря або шофера неможливо виконувати тільки в думці, без реальних, практичних ігрових дій. Виконуючи роль, дитина підкоряється обумовленим нею правилам поведінки. Ці правила молодші школярі встановлюють самостійно, що відрізняє творчу гру від рухливих і дидактичних ігор, для яких правила визначають дорослі. Встановлені дитиною правила внутрішньо самообмежують, самовизначають її.

Таким чином, роль, або ролева поведінка, виступає як синтезована форма прояву творчих здібностей дитини в сюжетно–ролевій грі. В результаті прагнення до адекватного здійснення, роль, в уяві дитини об'єднується, а в ролевій поведінці злито виражаються індивідуальний досвід дитини, емоційне віддзеркалення цього досвіду, а також зовні регламентовані атрибутивно-комунікативні вимоги до ролевої поведінки. У сюжетно-ролевій грі як формі творчої діяльності, роль виступає як специфічна форма прояву творчої здатності уяви.

Ігровий сюжет, так само як ігрова роль, частіше за все не плануються дитиною, а виникають ситуативно, залежно від того, який предмет або іграшка потрапили в даний момент їй в руки. Ролева гра підкоряється правилам, які витікають з узятої на себе ролі. Діти планують свою поведінку, розкриваючи образ вибраної ними ролі. У грі здійснюються два види взаємостосунків - ігрові і реальні. Ігрові відносини - це відносини за сюжетом і ролями, реальні взаємостосунки - це відносини дітей як партнерів, товаришів, які виконують загальну справу. В сумісній грі діти вчаться мові спілкування, взаєморозумінню, взаємодопомоги, вчаться підпорядковувати свої дії дії інших гравців. Таким чином, характеризуючи сюжетно-ролеву гру з погляду її внутрішньої будови, можна сказати, що вона є типом діяльності дитини, що втілює в собі творче ставлення до навколишньої дійсності через неспівпадання ігрової і реальної дії, що народжує нове, уявне значення. Умови уявної ситуації привертають дитину, розковують її мислення, відкривають простір вільної творчої діяльності. Творчість в грі молодшого школяра виражається в здібності до задуму, його реалізації, комбінуванню своїх знань і уявлень, в щирій передачі своїх думок і відчуттів, в здібності до створення образу, продумування і втілення його ролі та ін.

Здібність до створення задуму пов'язується в психологічних і педагогічних дослідженнях з накопиченням дитиною знань, уявлень, тобто досвіду. Специфіка молодшого шкільного віку полягає в тому, що накопичення дитиною якого-небудь досвіду багато в чому визначається емоційним сприйняттям. Так, Д.В.Менджерицька відзначала, що від того, наскільки емоційно сприймуть діти літературно-художні образи, як глибоко усвідомлять ідею твору, залежить багатство їх задуму, винахідливість у пошуках засобів її якнайкращого втілення.

Ігровий образ, що виникає в результаті переробки (дисоціація, асоціація, комбінування) останніх вражень є опосередкованим віддзеркаленням образу “іншого”. На думку Д.Б.Ельконіна, як такий “інший” частіше за все виступає дорослий, образ якого відображається в дитячій грі (а раніше в уяві, на етапі створення задуму), але не як образ “іншого”, а як образ себе через “іншого”.

Здатність реалізувати роль в грі припускає, що дитина володіє засобами “вираження” ролі, серед яких в психолого-педагогічних дослідженнях частіше за все називають мову, міміку, жестикуляцію, пластику, техніку виконання якихось дій. Особливо важливий словесний спосіб виконання ролі, коли словом позначаються дії, виражаються думки і відчуття, створюються нові епізоди гри. Ухвалення ігрової ролі робить істотний позитивний вплив на управління зовнішньою поведінкою дитини і на оволодіння власними пізнавальними процесами. Так, в роботі З.М.Істоміної вивчався розвиток довільної пам'яті у молодших школярів в різних умовах. Було встановлено, що в умовах гри діти здатні запам'ятати і відтворити значно більшу кількість слів, ніж в умовах лабораторного досвіду на запам'ятовування.

У вітчизняній і зарубіжній психолого-педагогічній літературі гра розглядається як діяльність особливого роду, яка характеризується наявністю всіх компонентів діяльності: мета, мотив, засоби і навіть у ряді випадків говорять про результат, але при цьому кожний з елементів ігрової діяльності специфічний.

У психолого-педагогічній літературі одні дослідники затверджують, що про результат гри не може бути і мови, інші доводять, що в сюжетно-ролевій грі можливий результат. Вони вважають, що результатом гри є більш глибокі уявлення дітей про життя і діяльність дорослих людей, про їх обов'язки, переживання, думки і відносини. Результатом гри є також товариські відчуття, гуманне відношення до людей, різноманітні пізнавальні інтереси і розумові здібності дітей, що формуються в її процесі. В грі розвиваються спостережливість і пам'ять, увага і мислення, творча уява і воля. Найважливіший результат гри - глибока емоційна задоволеність дітей самим її процесом

Гра має значний вплив на розвиток творчої уяви і креативності дитини. В грі дитина пізнає значення людської діяльності, починає розуміти і орієнтуватися в причинах тих або інших вчинків людей. Пізнаючи систему людських відносин, вона починає усвідомлювати своє місце в ній. Гра стимулює розвиток пізнавальної сфери дитини. Розігруючи фрагменти реального дорослого життя, дитина відкриває нові грані навколишньої дійсності.

У грі діти вчаться спілкуванню один з одним, умінню підпорядковувати свої інтереси інтересам інших. Гра сприяє розвитку довільної поведінки дитини. Механізм управління своєю поведінкою, підкорення правилам складається саме в сюжетно-ролевій грі, а потім виявляється і в інших видах діяльності (наприклад, в учбовій). В розвиненій ролевій грі з