В.Сухомлинський радить: “ Якщо ви хочете бути справжнім вихователем, розкрийте перед юним серцем красу людського передусім у самому собі – це дуже важливо... Джерелом культури людських емоцій є здатність вчителя відчувати серцем внутрішній духовний світ дитини, підлітка, юнака, дівчини. У дитини бувають свої тривоги, прикрощі, турботи, горе. Вчитель, який володіє високою емоційною культурою, відчуває світ людини з того відбиття думок, почуттів, переживань, які випромінюють очі. Збагнувши, що в учня не все гаразд, чуйний вчитель не стане одразу розпитувати чи заспокоювати. Він дасть дитині відчути, що здогадується про її сердечну тривогу, смуток, турботу, горе. Переконавшись, що дитина потребує допомоги, вчитель говорить з нею на самоті. Вміння підійти до цієї розмови – дуже важлива риса емоційної культури”. [98]

В.Мухіна [76] цілком слушно вказує на “емоційний голод” молодшого школяра, який прагне емоційної близькості з учителем. Це пояснюється зайнятістю батьків і недостатньою увагою до проблем маленької особистості. Тим часом відсутність підтримки сім’ї ображає дитину, і вона шукає поради у вчителя. Непоодинокі випадки, коли діти приходять на великій перерві до вчителя, якому довіряють, щоб поспілкуватися.

Альтернативою авторитарно-директивному підходу до виховання є особистісно зорієнтоване навчання і виховання, коли центральна увага виховного процесу покладається на учня, а рушійною силою стає сутнісний потенціал кожної дитини. Це змінює роль вчителя: з керівника він перетворюється на кваліфікованого співучасника, що допомагає партнеру “створювати себе”. Але це можливе лише за умови сформованості у сучасного вчителя високого рівня педагогічної культури. Цілком поділяємо думку О.Кононко, що проголошувати особистісно орієнтовану модель освіти легше, ніж її впроваджувати у життя, фіксувати не лише навчальні досягнення школяра, а й його особистісні здобутки, оскільки “педагогічна діяльність подекуди перетворюється з науки та мистецтва на роботу зі штампування інтелектуально та функціонально придатної дитини... Хто і коли зважатиме на душу дитини, опікуватиметься морально-духовним обличчям особистості?” [53]

Мозок молодшого школяра перебуває у процесі бурхливого розвитку. І коли вчитель забуває, що треба дбати про розвиток нервової системи людини, про зміцнення клітин кори півкуль, то, вважає В.Сухомлинський, навчання отупляє дитину. “Навчання не повинно зводитися до безперервного нагромадження знань, до тренування пам’яті, до зубріння, яке отуплює, одурманює і нічого не дає, крім шкоди для здоров’я і для розумового розвитку дитини. Я поставив собі за мету домогтися того, щоб навчання було частиною багатого духовного життя, яке сприяло б розвитку дитини, збагачувало її розум. Не зубріння, а цікаве, різноманітне інтелектуальне життя, що проходитиме в світі казки, гри, краси, музики, фантазії, творчості... Хочеться, щоб діти були мандрівниками, відкривачами й творцями у цьому світі. Спостерігати, думати, розмірковувати, переживати радощі праці й пишатися створеним, творити красу й радість для людей і знаходити в цьому творенні щастя, захоплюватися красою природи, музики мистецтва, збагачувати свій духовний світ цією красою, брати близько до серця і радість і горе інших людей, переживати їхні долі, як глибоко особисту справу, - такий мій ідеал виховання” [98]

В.Сухомлинський, навчаючи дітей, завжди дбав про розвиток їхніх естетичних чуттів та емоцій, чуття краси, фантазії, творчості. Перебуваючи з дітьми на природі, прагнув, щоб діти милувалися її красою. Це, до речі, співзвучно із заняттям “милування” у японській школі: через споглядання, зображення, осмислення краси найрізноманітніших явищ життя, дитина підводиться до звички відчувати їхню красу, розкривати для себе цю красу. Японські педагоги здійснюють кольорове виховання з раннього дитинства, розвиваючи таким шляхом чуття, мислення і творчі здібності малят. Для японських школярів обов’язковим є оволодіння кольоровою системою “Іроритай”, що передбачає знання 240 кольорів.

Та “щоб користуватися красою, - пише Борис Неменський, - мало знати її. Її слід відчувати”. [77]

А тепер розглянемо поняття “креативність”. В педагогічному словнику поняття “креативність” визначається як: творчі можливості (здібності) людини, які можуть проявлятися в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності; це здатність породжувати велику кількість різноманітних ідей в нерегламентованих умовах діяльності. Креативність у вузькому значеннні слова – де дивергентне мислення, відмінною рисою якого є різнонаправленість і варіативність пошуку різних, в рівній мірі правильних рішень відносно однієї і тієї ж ситуації. Креативність в широкому значенні слова – це творчі інтелектульні здібності, в т.ч. здатність привносити дещо нове у досвід, здатність породжувати оригінальні ідеї в умовах розв’язання або постановки нових проблем, здатність осмислювати проблеми і протиріччя, а також формулювати гіпотези відносно елементів ситуації, яких бракує, здатність відмовлятися від стереотипних способів мислення.

У психолого-педагогічній літературі поняття креативність частіше за все пов’язується з поняттям творчість, розглядається як особова характеристика. Багато дослідників визначають креативність через властивості особистості, її здібності.[23]

До характеристики поняття креативність звертаються як психологи, так і педагоги.

Сластьонін під креативністю розуміє здатність, що відображає глибинну властивість індивідів створювати оригінальні цінності, ухвалювати нестандартні рішення. До даного поняття автор звертається у зв’язку з характеристикою сучасних підходів до освіти, оскільки основною вимогою сьогодні є розвиток творчої особистості, здатної виходити за межі відомого, ухвалювати нестандартні рішення, створювати продукти, що характеризуються новизною. Психологи, при характеристиці креативності, вказують на проблему здібностей і частіше всього креативність розглядають як загальну творчу здібність, процес перетворення знань. При цьому вони стверджують, що креативність пов’язана з розвитком уяви, фантазії, породженням гіпотез (Л.С.Виготський, А.Я.Пономарьов, В.В.Давидов, А.Р.Шмельов).

Серед передумов і підстав, характерних для прояву креативності,