Таким чином, проведений аналіз поглядів різних дослідників на проблему креативності дозволив з’ясувати, що креативність – це здібність до творчості. В даному випадку творчість розуміється широко, з позиції особового підходу, яка дозволяє трактувати творчість як явище що розвивається і відповідно з ним розвивається креативність. Дослідження психологів і педагогів дозволяють пов’язати креативність з розвитком особистості та інтелекту, з розвитком уяви, яка має особливу форму в дитини шкільного віку, а значить, особливу форму має і креативність молодшого школяра. Спираючись на дослідження Л.С.Виготського, можна стверджувати, що центральним компонентом креативності молодшого школяра є його здібність до уяви.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної психолого-педагогічної літератури дозволили виділити наступні основні критерії:

оригінальність, яка виявляється в здатності запропонувати новий задум для гри;

швидкість – здатність швидко адаптуватися в складній ситуації;

гнучкість – здатність запропонувати нове використання для відомого об’єкту;

варіативність – уміння запропонувати різні ідеї в тій або іншій ситуації.

Проте, високі показники креативності у дітей не гарантують їхніх творчих досягнень у майбутньому, а лише збільшують вірогідність їх прояву при наявності високої мотивації до творчості і оволодінню необхідними творчими здібностями. Досвід навчання деяким аспектам і способам креативної поведінки і самовираження, моделювання творчих дій демонструє значний ріст креативності, а також прояв і посилення таких якостей особистості, як незалежність, відкритість новому досвіду, чутливість до проблем, висока потреба в творчості. Серед умов, які стимулюють розвиток творчого мислення, виділяють наступні: стимулювання відповідальності і незалежності; акцент на самостійних розробках, спостереженнях, почуттях, узагальненнях; увага до інтересів дітей з боку дорослих і однолітків. Перешкодою у розвитку креативності в дітей є: уникання ризику; прагнення досягти успіху за будь-яких умов; жорсткі стереотипи в мисленні і поведінці; конформність; незадовільні оцінки уяви, фантазії, дослідів; преклоніння перед авторитетами.

Сьогодні креативність розглядається як функція цілісної особистості, що не зводиться до інтелекту і залежить від цілого комплексу її психологічних характеристик. Відповідно, центральним напрямком у вивченні креативності є – виявлення особистісних якостей, з якими вона пов’язана.

1.2 Сутність діалектики художнього сприйняття молодшими школярами театрального мистецтва

Досвід передової практики показує, що саме в молодшому шкільному віці, використовуючи природну тягу дитини до мистецтва, можна пробудити в неї інтерес до сценічного мистецтва. Нехай спершу деяких дітей приваблюють лише яскраве видовище, але зрештою у багатьох появиться усвідомлюваний інтерес до театрального мистецтва і театр буде вносити в їхнє життя радісні і хвилюючі моменти. Театр дає можливість дитині пережити високі почуття, стати безпосереднім учасником боротьби за Добро, Красоту, Справедливість. На виставі дитина вперше аплодує герою, підказує йому в хвилини небезпеки: вона активно діє, виступаючи на стороні справедливості. В глядацькому залі дитина проникається почуттям колективізму: вона переживає разом з усіма, радіє разом з усіма. Особливої уваги потребує сприймання дітьми театрального мистецтва.

Театр як вид мистецтва пред’являє особливі вимоги до сприйняття. На відміну від ряду інших мистецтв, де людина сприймає готові результати творчості, в театрі вона присутня при самому творчому акті. Мистецтво театру твориться кожного разу заново на очах у глядачів. К.С. Станіславський вбачав силу театру в тому, що він ставить глядача в положення “третього творця”. Після поета, артистів та інших учасників вистави, глядач, ніби залучаючись до творчості, стає одним з творців вистави. У цій ролі глядач мимовільно проникає в атмосферу поезії і творчості, яка виховує смак, розпалює естетичні почуття і пробуджує до життя художника, який дрімає в душі кожної людини.

Аналіз наукової літератури відносно проблем художнього сприйняття на рівні філософських та психолого-педагогічних досліджень дає загальне уявлення про даний процес, як здатність особистості до сприйняття творів мистецтва, що в свою чергу потребує від людини вміння включати до процесу опанування художніх творів емоційно-чуттєву сферу, власний духовний та інтелектуальний потенціал, усвідомлювати умовність та життєподібність мистецтва.

Сприйняття театрального мистецтва молодшими школярами глибоко індивідуальне. Своєрідність оприділяється не тільки психологічним складом, темпераментом, загальним рівнем розвитку дитини, але і тим досвідом, який передував її зустрічі з мистецтвом театру, досвідом життєвим і художнім. Достатньо приглянутись до виразу облич дітей під час вистави, щоб помітити різну ступінь уваги і глибини емоційного захоплення. В той же час в характері реакцій, у формах їх вираження, багато спільного, властивого даній віковій групі. У сприйнятті театрального дійства приймає участь вся особистість дитини: думка, почуття, уява. Театр будить дрімаючі сили, неусвідомлене вводить у сферу свідомого, проявляє дитячу індивідуальність.

Мистецтво існує лише тоді, коли спроможне викликати інтерес і співучасть глядача, слухача, читача, сугестувати, навіювати іншим якісь думки, чуття, виображення. Тут багато залежить від публіки, від її здібностей, вміння сприймати і розуміти твори мистецтва.

Оскільки чуттєва сфера є основою художнього сприйняття, виникає необхідність її розвитку. Б.М.Теплов вважав, що художнє виховання завжди включає в себе виховання здібності до сприйняття, причому, художньо повноцінне сприйняття мистецтва - це вміння, якому треба вчитися. Але спроможність до сприйняття мистецтва і пізнання його не дається людині від природи, вона формується і розвивається у процесі тривалого системного виховання. Так, Л.С.Виготський підкреслював, що для сприйняття мистецтва необхідно творчо подолати