Так, у конкретно-історичному і соціальному аспектах рекомендує розглядати означену проблему Б.С.Мейлах, звертаючи увагу саме на його історичну рухливість. В свою чергу, О.О.Мелік-Пашаєв вважає, що художнє сприйняття - це здатність осягнути твір мистецтва як зоровий образ неповторного ідейно-емоційного змісту. На думку Б.П.Юсова, сприйняття і аналіз художніх творів об’єднує здатність до співпереживання, тобто до емоційної чуйності; наявність певного об’єму знань та уявлень про мистецтво; здатність розуміти форму художніх творів; переносити оцінки і художні судження на сприйняття явищ дійсності та інших видів мистецтва.

Сприйняття забезпечує можливість і способи залучення людини до образного змісту художніх творів, відіграє суттєву роль у реалізації творчої діяльності слухача, глядача, виконавця, художнього критика, педагога мистецьких дисциплін, тому розвиток здатності до художнього сприйняття як професійного, так і аматорського, є невід’ємним аспектом збагачення художньої культури суспільства та вдосконалення мистецької освіти.

Сприйняття завжди пов’язане з осмисленням і віднесенням до певного класу явищ того, що людина бачить, чує, відчуває. Оскільки формування у суб’єкта образу того чи іншого явища включає акти виділення інформативних ознак, їхнього аналізу, порівняння, відбору, абстрагування, запам’ятовування тощо, сприйняття є першим і обов’язковим етапом будь-якого розумового процесу.

Художнє сприйняття вважається ширшим поняттям, аніж первинне відчуття сенсорної інформації (звукової, зорової, тактильної) на безпосередньо-відображуваному рівні і характеризується ще складнішою, ніж сприйняття інших явищ, взаємодією перцептивних та інтелектуальних, чуттєвих і раціональних, репродуктивних і творчих, інтуїтивних та свідомих процесів. Воно відбувається у комплексі відчуттів, уявлень, асоціативного мислення й багатьох інших компонентів психічної діяльності. В.М.Максимов вважає, що немає жодної категорії психології, яку можна було б обминути, говорячи про сприйняття мистецтва як цілісний процес.

Отже, перетворення сенсорної інформації в образи свідомості є лише першим кроком, необхідним для переходу до наступних ступенів осмислення твору, проявів творчої ініціативи, фантазії, темпераменту. Залежно від рівня підготовки до художнього спілкування сприймаючий проходить цей шлях повністю і досягає на вершині розуміння всієї повноти авторського задуму, або залишається посередині, чи не піднімається вище від першого поверху (В.В.Влудова). Він може обмежитися найпростішими емоціями задоволення від упізнання звичних і простих для сприйняття образів, однак може і сягнути високого духовного напруження (потрясіння, катарсису) у процесі пізнання глибинного смислу мистецького задуму.

Художнє сприйняття близьке до характеристик творчого мислення, бо реципієнт повинен бути здатним образно відтворювати художню інформацію, асоціативно мислити так само, як і митець. Кожен твір виражає сутність розуміння явищ довколишньої дійсності крізь призму авторської індивідуальності, що зумовлює важливість її узгодження з індивідуальністю сприймаючого. Творче втілення задуму неодмінно передбачає наявність елементів замовчування, невирішених “ситуацій”, проблемних питань, які глядач розв’язує у процесі сприйняття. Він оцінює точку зору митця залежно від власних соціальних і естетичних позицій, погоджується або не погоджується з нею і не є пасивним “адресатом” інформації. Сприймаючий суб’єкт завжди виступає в уявну полеміку з автором, підтримує чи заперечує йому. Все це свідчить про те, що під ідеальними нормами адекватності сприйняття не можна розуміти якесь кальковане, підпорядковане загальній схемі авторського задуму відображення твору. Сприйняття – імовірний процес, який значною мірою залежить від психофізіологічних особливостей, художнього досвіду, супутніх життєвих обставин, тому художнє сприйняття вважають актом “співучасті” і “співтворчості”.

Оскільки прояви слухацької чи глядацької активності можуть бути різного рівня – від елементарного збудження або фокусування уваги на сюжетній фабулі твору до проникнення у концептуальну сутність художнього смислу, - їхня градація дає підстави виявити творчий компонент художньо-пізнавальної діяльності. Характеристикою цього компонента виступає здатність реципієнта “увійти” в систему художнього мислення автора (адекватність сприйняття) і виробити своє ставлення до мистецького явища (прояв власної індивідуальності), що створює необхідні умови для розуміння мистецтва.

Розуміння є однією з фундаментальних теоретичних і прикладних педагогічних проблем. Нові ракурси розв’язання проблеми розуміння відкрив особистісно зорієнтований підхід, який акцентував значення навчального закладу як лабораторії для відкриття унікальності “Я” кожної особистості, необхідність ставлення педагога до учня як до самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку, виявлення його творчих можливостей, здійснення суспільно прийнятних самовизначення, самореалізації та самоствердження. Згідно з цим поширилося, набуло тлумачення розуміння як процесу особистісного пошуку художнього смислу, вираженого у формі символічних значень мистецького твору. Кожен художній твір допускає різні варіанти розуміння, бо його сутність вимагає максимально повного вираження особистості реципієнта і митця.

Важливим аспектом підготовки до сприйняття і розуміння мистецтва є формування в учнів умінь аналізу та інтерпретації художніх творів. Процеси інтерпретації ґрунтуються на результатах аналізу зовнішніх засобів художньої виразності. Можна виділити дві основні умови процесу розуміння: наявність у сприймаючого загальних і спеціальних знань та досвіду їх використання у конкретній ситуації аналізу та інтерпретації твору.

Сутність розуміння твору становить співвідношення системи знань суб’єкта сприйняття та нової інформації, що надійшла. Її включення до системи знань може складатися з найрізноманітніших за змістом компонентів, що дають підстави виділити кілька типів розуміння: упізнання (відбувається сприйняття вже відомого твору); усвідомлення звичного за стилем, жанром і формою, але невідомого раніше твору (вимагає детального аналізу об’єкта розуміння, визначення елементів та цілісності його структури); осягнення невідомого раніше твору, художня форма якого відрізняється від звичних для сприйняття схем (спостерігається “відкриття нового”, що передбачає зустрічну адаптацію особистісного мислення реципієнта до отриманої інформації).

Висвітлені типи розкривають підхід до процесу розуміння мистецтва як творчо забарвленої діяльності, адекватної особливостям твору, на сприйняття якого вона спрямована. Тому ефективним педагогічним прийомом досягнення глибокого і повного