Висвітлена структура художнього сприйняття спрямовує зміст педагогічної роботи, що складається з трьох основних етапів.

Попередній, або передкомунікативний, етап ознайомлення з різними видами, стилями і жанрами художньої творчості, пробудження інтересу до них.

Основний, або комунікативний, етап педагогічного стимулювання процесів переживання, розуміння та оцінки художніх явищ в умовах педагогічної взаємодії.

Заключний, або посткомунікативний, етап закріплення після дії отриманої художньої інформації, її впливу на духовний світ дитини, що виходить за межі сприйняття конкретного твору.

На передкомунікативному етапі відбувається накопичення необхідних для сприйняття знань, загальних художніх вражень, уявлень про творчі засоби мистецтва, які сприяють розвитку ціннісних орієнтацій людини. Відомо, що ставлення до твору значною мірою залежить від спрямованості особистісних уподобань дитини, її художньо-естетичної ерудиції, досвіду творчої діяльності у галузі мистецтва тощо.

Комунікативний етап педагогічно скерованої організації процесу сприйняття підпорядкований цілям формування досвіду художнього спілкування. На цьому етапі важливого значення набуває активізація різних видів художньої діяльності, їх орієнтація на розвиток емоційно-почуттєвої сфери особистості, здатності до естетичного переживання мистецтва у взаємозв’язку з формуванням умінь аналізувати образний зміст творів. Цей етап – центральний у педагогічній роботі і якнайбільше впливає на розвиток культури художнього сприйняття.

Посткомунікативний етап спрямований на активізацію умінь самопізнання реципієнтом власної духовної сутності, самотворенню під впливом одержаних мистецьких вражень. Загальновизнаною є думка, що художні образи, які мають особистісний смисл для сприймаючого, виступають основою його самоосмислення, бо кожен слухач або глядач не тільки споживає духовне багатство, закладене у художньому творі, але й відчуває на собі дієвість мистецтва, а тому змінює своє ставлення до світу і до самого себе. З цієї причини на посткомунікативному етапі мають бути створені умови для формування у сприймаючого досвіду пізнання власних емоційних реакцій, самооцінки свого ставлення до мистецтва, самоусвідомлення себе як особистості.

Творча інтроспективна діяльність у художньому спілкуванні, що є важливим способом саморозвитку і самозмінювання людини, зумовлює успішність реалізації виховного потенціалу мистецтва. У такому випадку суб’єкт сприйняття, привласнюючи безмежне багатство зовнішнього світу, проживає “життя” художнього твору як своє особистісне і піднімає власне “Я” до універсально-загального буття. Результатом набуття такого досвіду рефлексії над самим творчим процесом стає “гуманістичне ціннісне ущільнення світу навколо людини” (М.М.Бахтін), її піднесення як особистості, яка інтегрує гаму духовних почуттів і думок.

Хоча кожен етап локалізує специфічні способи осягнення мистецтва, всі вони взаємопов’язані між собою і начебто “перепливають” один в одний. Відповідно до них можна виділити такі показники культури художнього сприйняття:

інтерес до мистецтва;

вибіркове ставлення до художніх творів;

художньо-естетична ерудиція;

емоційність реагування на мистецтво;

адекватність розуміння художньої інформації;

здатність до творчої інтерпретації образного змісту творів;

вплив отриманих художніх вражень на саморозвиток особистості.

Наведені показники відповідають педагогічним вимогам розвитку особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва, здатності суб’єкта до його переживання і розуміння, потреб у художньо-творчій самореалізації і духовному самовдосконаленні.

Отже, розвиток в учнів здатності до художнього сприйняття розглядається сучасною педагогікою як необхідна умова забезпечення ефективності естетичного виховання засобами мистецтва, підготовки до глибокого розуміння духовних цінностей. Досягнення такого педагогічного результату ґрунтується на органічному взаємозв’язку всіх форм прилучення до мистецтва, які так чи інакше пов’язані із сприйняттям (слуханням, спогляданням, вокальним та інструментальним виконанням, імпровізацією, критичною оцінкою). Адже, з одного боку, сприйнятливість мистецтва збагачує різні прояви художньої діяльності, а з іншого – всі її види є засобом формування перцептивних умінь, сенсорної чутливості, тонкої спостережливості, інтелектуальних та творчих якостей, що відбувається у процесі цілеспрямованої педагогічної роботи.

1.3. Проблеми та особливості театрального мистецтва в психолого-педагогічній літературі

конецформыначалоформыГлобальные Глобальні зміни, що відбулися в українському суспільстві, і їх наслідки різко загострили необхідність переосмислення сучасних стратегічних виховних орієнтирів. Треба зрозуміти, по-перше, що система освіти не може стати прикладним засобом забезпечення успішності в ринковій економіці, що центром всіх педагогічних сил повинна залишатися людина, здібна до саморозвитку, самоосвіти, самореалізації у будь-якому виді діяльності, а також філософсько- психологічний аспект творчості, як вища форма самовдосконалення особистості. По-друге, зрозуміти, що роль театру, який відтворює художніми засобами реальне життя в повному обсязі його проблематики, при цьому розглядаючи його під морально-естетичним кутом зору, від народження людства назавжди залишиться незамінним у вихованні дітей будь-якого віку.
Проте соціокультурна ситуація свідчить про кризу в художньо-театральній системі країни, яка охопила всі сфери - від репертуарної політики до якості режисури і гри акторів. В умовах різкого падіння рівня культури в суспільстві і необхідності пристосування театру до ринкової економіки, з театру фактично зникла справжня класика, поступившись місцем “сучасним прочитанням”. Фактично велике мистецтво лицедійства зводиться до рівня обслуговування смаків публіки, перетворюється на одну зі сфер шоу-бізнесу.

Особливого значення це набуває в сучасних умовах широкого впровадження у побут людини засобів масової комунікації, розвитку комп’ютерної мережі, що загострили питання функціонування у суспільстві культури й антикультури. Мас-медіа з їх величезною інформаційною насиченістю, кількістю каналів, оперативністю дії суттєво вплинули на характер прилучення людини до явищ культури, масове споживання якої перетворилось на самостійну сферу суспільного життя. Поряд з позитивними ситуаціями доступності культурної інформації це спричинило й негативні наслідки у розвитку духовної сфери. Так, з одного боку, творці та транслятори мистецтва з метою його широкого впровадження часом поступаються художніми критеріями творів, намагаються зробити їх простішими для масового сприйняття. З іншого боку, недостатній рівень культурного розвитку реципієнтів призводить до того, що більшість з них не мають бажання