Маленькі певні цільові групи з подібними потребами і цінностями можуть бути більш адекватним об'єктом дії, чим "підлітки взагалі". Рекламодавці сегментують свою аудиторію, а педагоги здоров'я майже ніколи це не роблять, але повинні зайнятися цим в майбутньому, якщо вони хочуть добитися більшого успіху. Наприклад, підлітки від 11 до 15 років в цілому - це не цільова група. Пропонується розділити їх, наприклад, на наступні групи: ніколи не пробували палити, експериментатори, що палять. У більш старших групах можна виділити ще групу колишніх курців.

Помилково думати, що створення вельми специфічних програм - це лише витрата грошей і зусиль. Насправді, саме розраховані "на всіх" програми приводять до безглуздого витрачання засобів зважаючи на свою неефективність. Пригадайте хоча б акції і концерти "Молодь проти наркоманії і алкоголізму". Кількість витрачених грошей на захід прямо пропорціонально кількості спустошених після проведення цього "профілактичного дива" пляшок і недопалків, що валяються. Успішні ж програми з малою цільовою групою можуть дати додатковий ефект з огляду на те, що малі групи неминуче спілкуються і впливають один на одного. При цьому необхідно пам'ятати, що програма повинна використовуватися тільки з тією цільовою групою, для якої вона була підготовлена.

Вельми актуальною представляється тема пасивного куріння. Багато дітей страждає від куріння інших людей, у тому числі в себе будинку, але не знають, як з цим боротися. Якщо перетворити профілактику з переслідування курців (які в такому разі можуть сприйматися як герої) в захист прав некурящих на чисте повітря, то вона зможе користуватися набагато більшою підтримкою серед підлітків[].

Підхід "соціального посилення", що припускає виховання і розвиток навиків взаємодії, що вчаться, з іншими людьми, наприклад, навиків відмови від куріння, постійно знаходить щонайбільшу ефективність. Щонайбільшого успіху можна досягти, якщо вести урок за допомогою методів, що припускають залучення хвилюючих їх питань, що вчаться в розв'язання.

Для втручання краще всього підходять два періоди - той, під час якого підлітки частіше всього починають палити, і той, коли в них виникає бажання відмовитися від куріння[].

Куріння може стати частиною сімейних проблем і через погіршення здоров'я, і через підвищений ризик дітей стати курцями. Згідно даним проведеного в Києві дослідження, діти курців мають в півтора рази велику вірогідність взятися за куріння. Діти, які відчувають, що їхні батьки не схвалюють їхнє куріння, приблизно в сім разів менш ймовірно стануть курцями, ніж ті, хто думає, що батьки схвалять це. Вплив батьків сильніше всього відчувається для молодших підлітків, і оцінка сімейних програм для 9 і 10-річних показала більш низький ступінь залучення до куріння серед минулих навчання дітей і зменшення поширеності куріння серед їхніх батьків.

Підлітків, безумовно, цікавить позиція їхніх батьків з приводу куріння. Як заохочення батьками куріння ("пали, але тільки "добрі" сигарети"), так і надмірна боротьба з курінням ("від тебе димом смердить, більше на вулицю не вийдеш"), можуть дати негативний ефект. Тому не варто обмежуватися обговоренням куріння тільки самих підлітків. Обговорення позиції їхніх батьків (краще у відсутність самих батьків) відносно куріння, допоможе підліткам краще зрозуміти власну позицію з даного питання, буде сприяти відмові від куріння.

Не варто упускати можливість і зворотного впливу дітей на батьків. Більшість дорослих курців хочуть кинути палити, але їм часто не вистачає якогось додаткового стимулу. Активна позиція дитини, як мінімум на захист свого права дихати в свому будинку повітрям, вільним від тютюнового диму, може допомогти їхнім батькам розлучитися з шкідливою звичкою. До того ж така активна позиція дитини запам'ятовується їм надовго і, особливе у разі успіху, служить надійним щепленням від куріння.

1.2. Проблема вдосконалення превентивного виховання стосовно тютюнозалежних серед підлітків

Профілактичну діяльність у соціально-педагогічній науці і практиці поділяють на первинну, вторинну та третинну. Первинна профілактика спрямована на попередження аддиктивної поведінки та хвороб, вторинна має на увазі стримування темпу розвитку та попередження ускладнень, а третинна — комплекс реабілітаційних впливів на хворих. Первинна профілактика є частиною ідеологічної та психологічної функції культури суспільства. Не так давно широко використовувався інформаційний підхід: залякування в засобах масової інформації, в тому числі й свідчення колишніх наркоманів та лекції спеціалістів. Але такі спроби часто мали дію, зворотну тій, що очікували, — підвищувався інтерес до психоактивних речовин, раннього статевого життя та ін.

Ефективність сильного страху суперечлива: його інтенсивність може бути висока, проте завжди короткотривала. На сьогоднішній день широко розповсюджена думка: поглибити знання про наркотики недостатньо для зміни соціальних установок підлітків; в той же час це може сприяти пробудженню інтересу та заохоченню до залежної поведінки [3, 34].

Відбулося усвідомлення необхідності формування відповідальної поведінки дітей, що в свою чергу приводить до подальшої зміни акцентів у профілактичній роботі. В її фокусі з'явилися не хімічні речовини та ефекти, що ними викликаються, а люди та аналіз причин вживання наркотиків. Фіксація цього поворотного моменту означала народження нового поведінкового підходу. Так, до кола психоактивних речовин залучаються деякі медичні препарати, тютюн, алкоголь, токсиканти (наприклад, засоби побутової хімії) та наркотики. Вчені зазначають, що в світі на цей час найбільше розповсюдження отримали дві моделі освітніх програм первинної профілактики для дітей: програми досягнення соціально-психологічної компетентності та програми навчання життєвим навичкам.

Ці програми ставлять комплексні задачі, розв'язання яких передбачає вирішення ряду дрібних: навчання ефективним навичкам спілкування, критичному мисленню, прийняттю відповідальних рішень, відпрацювання адекватної самооцінки, навчання вмінню по стояти за себе, уникати непотрібного ризику, робити правильний