По-друге — це сімейні та культурні умови, а також вплив оточен-ня (об'єктивні фактори). Це негативний приклад батьків, що вжи-вають психоактивні речовини Так встановлено, що підліток 11-14 років не імітує свого бать-ка-алкоголіка, хоча в 17 років негативне ставлення до батька зміню-ється на позитивне та з'являється установка на вживання алкоголю. Особливим фактором є порушення емоційного спілкування в родині, конфлікти, недостатність опіки з боку батьків. Для сімей алкоголі-ків та наркоманів характерні: атмосфера боязливого очікування сва-рок, бійок та розлучень, страх та сором за батьків. Часто дітям необ-хідно брати на себе добру частину батьківських обов'язків. Все це дуже негативно впливає на їх стосунки, психічний стан та розвиток особистості.

Особливу увагу необхідно звернути на аналіз причин, через які деякі старшокласники, що знаходяться об'єктивно в рівних умовах, все ж таки ведуть здоровий спосіб життя, тоді коли інші починають вживати наркотики, алкоголь та ін. Відомі наступні особливості стар-шокласників, що визначають схильність до аддикції.

По-перше, підлітків відрізняють психологічні особливості в переживаннях, а також способах вирішення внутрішньо особистісних та міжособистісних конфліктів, різна поведінка в умовах конфлікт-них стосунків. Підлітки, що здатні до конструктивної поведінки у конфліктних ситуаціях з дорослими чи однолітками, значно стійкіші у ставленні до наркотиків, ніж їх "неконструктивні" однолітки.

По-друге, підлітки різняться фактором стресостійкості. Діти, що мають індивідуальну внутрішньопсихологічну здатність чи вміння долати стресові ситуації, трансформувати їх в різного роду пошукову активність, показали значно більшу стійкість перед наркотиками, ніж діти, що не вміють цього робити. Стресостійкість як особистісна якість може бути сформована психологічними засобами та бути одним із шляхів профілактики аддиктивності.

Вміння протистояти аддикції тісно пов'язане з поняттям психологічної стійкості особистості. Психологічна стійкість у своїх основних параметрах залежить від здатності особистості до адекватного відображення ситуації, не дивлячись на труднощі, що існують. Саме у цьому, як ми вважаємо, і полягають труднощі у проявах стресостій-кості в старшокласників. Підліток не має достатнього досвіду аналі-зу психотравмуючих ситуацій (це передусім пов'язане з недостатнім розвитком рефлексивного компоненту його особистості) [32,17]

Коли ми говоримо про сім'ю як фактор, що провокує залежну поведінку підлітка, ми маємо на увазі наступне.

Практично в усіх випадках підліткової аддикції мають місце ознаки одного з типів проблемних сімей:–

деструктивна сім'я (автономія та сепарація окремих членів сім'ї, відсутність емоційних контактів, хронічний подружній чи батьків-сько-дитячий конфлікт);–

неповна сім'я (один з батьків відсутній, що породжує різнома-нітні особливості сімейних стосунків та розмиті кордони між маті-р'ю та дитиною);–

ригідна, псевдосолідарна сім'я (існує домінування одного з чле-нів родини, жорстка регламентація сімейного життя, тип вихован-ня, що пригнічує);–

сім'я, що розпалася (тобто ситуація, коли один з батьків живе окремо, але зберігає контакти зі своєю родиною та продовжує в ній виконувати деякі функції, при цьому зберігається сильна емоційна залежність від нього).

Характерними особливостями таких сімей є:–

надто емоційне, вразливе та хворобливе ставлення підлітків до

своїх батьків та їх проблем (маються на увазі гострі, хворобливі ре-акції на сімейну ситуацію). Якщо при цьому в сім'ї наявна відчужена у спілкуванні, неемоційна, сувора мати, то ситуація стає ще гострі-шою;

– часто в родинах залежних підлітків спостерігається конформізм та бездіяльність батьків, аж до їх готовності йти у всьому на поводі у підлітка. Така поведінка батьків швидше є своєрідним способом уни-кання емоційно-близьких стосунків з підлітком: "Я зроблю так, як ти бажаєш, тільки відстань..." чи "Що тобі ще потрібно? В тебе все є...";

– використання дитини як засобу тиску та маніпулювання подруж-жя один одним ( "Не кричи на мене: бачиш дитина від цього страж-дає");

– непослідовність у стосунках з дитиною: від максимального при-йняття до максимального нехтування. Дитину то наближують до себе, то відокремлюють незалежно від особливостей її поведінки;

– коли немає залучення членів родини у життя та справи один од-ного (коли всі поруч, але не разом; коли сімейне життя — це лише спільне господарство);

– директивний стиль спілкування та емоційне нехтування;

– сплутані стосунки та розмиті (невизначені) кордони між поко-ліннями. Дідусі та бабусі активно приймають участь в житті сім'ї, продовжують виховувати вже дорослих дітей, при цьому у ставленні до онуків частіше існує гіперпротекція та потурання. Те, що не до-зволяють батьки, дозволяють бабуся та дідусь.

Перераховані особливості сімейної ситуації приводять до підвищення ризику аддикції передусім тому що у підлітка не формується почуття відповідальності за себе, своє життя, вчинки [32,41]

З позиції сімейної психології аддиктивну поведінку у підлітків можна розглядати як крайню форму сімейної кризи. Навіть якщо ключовою ситуацією для початку залежності є звичайна підлі-ткова цікавість, що часто пов'язують з особливостями віку, факт ад-дикції буде по-різному сприйматися та використовуватися різними членами родини. Їх ставлення до залежності буде визначатись неусвідомленими ставленнями один до одного. Часто це приводить до того, що сімейна взаємодія чи поведінка когось з членів родини ви-ступає фактором, що запускає та фіксує аддиктивну поведінку

У житті це виглядає так: підліток, що лікувався та звільнився від фізичної залежності, в якийсь момент зривається та знову береться за своє.

Типовими особливостями батьківсько-дитячих відносин в цей період стають:–

делегована позиція батьків (коли відповідальність та вина за аддикцію приписуються виключно підлітку або іншому батьку);–

тотальний контроль, недовіра та підозрілість;–

конфліктність та агресивність з боку батьків;–

патологічна брехня, маніпулювання найсвятішими почуттями, образливість з боку підлітка;–

почуття вини батьків перед підлітком та один перед одним.

В наш час для змалювання психічного стану, що розвивається у членів сім'ї залежного пацієнта, широко