1.2 Діти-сироти – проблема сучасного суспільства

У період дитинства закладаються основи соціалізації і подальшого становлення особистості. Від того, наскільки широко суспільство дбає про виховання дітей, прямо і безпосередньо залежить його майбутнє.

Конституція України задекларувала людину як найвищу цінність. Однак, в Україні досі відсутнє сприйняття дитини, як маленької людини з усіма належними їй правами.

Низький матеріальний рівень переважної більшості сімей в Україні призвів до того, що в нашому суспільстві з усією гостротою постало питання, так званих «дітей вулиці», безпритульних, які залучаються до наркоманії, проституції, робіт у шкідливих для здоров’я умовах, дітей, яких продають у рабство.

Перетворення, що відбуваються в економічному та політичному житті України, суттєво позначилися на неповнолітніх, молоді, їхньому ставленню до навчання, праці, суспільства та влади на рівні підліткової злочинності. Спостерігається процес соціальної та моральної деградації, надмірного захоплення негативними формами комерційного бізнесу, низькопробними зразками вітчизняної і зарубіжної культури. Притупляються і знецінюються духовні та моральні цінності. Такі жахливі соціальні прояви, як безпритульність бездоглядність дітей, жебракування стали звичайним явищем. А відсутність робочих місць, зниження життєвого рівня населення, аморальний спосіб життя частини батьків, які, спекулюючи на труднощах нашого часу, звільняють себе від виховання власних дітей, від суспільно – корисної діяльності, жорстокість та насильство у сім’ї, алкоголізм та наркоманія суттєво ускладнюють ситуацію.

Спостерігається й інше. Значна кількість наших громадян у пошуках роботи за межами України змушена залишати своїх дітей без догляду, або на майже не знайомих людей, чим часто провокують підлітків на адекватну поведінку, в тому числі і на злочинні вчинки.

Виходячи з цього, можна навести кілька цифр, які на нашу думку є знаковими :

За даними Держкомстату на сьогодні в Україні понад 100 тисяч дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Це лише за даними офіційної статистики.

На обліку вже нині перебувають 130 тисяч неповнолітніх, які жебракують, є правопорушниками, вживають алкоголь та мають наркотичну залежність. Виникає питання: яким чином ведеться цей облік? Єдиним, що можна чітко сказати він є невичерпним. З метою правдивої оцінки ситуації цю цифру доцільно помножити на півтора, а то й на два, тоді результат буде справді вражаючим.

Кожного року суди вилучають з неблагополучних сімей понад 6 тис. дітей, позбавляючи їхніх батьків батьківських прав [9, с.39].

За даними мережі ЦСССДМ в Івано – Франківській області налічується 680 дітей-сиріт, 787 дітей, позбавлених батьківського піклування.

Але скільки таких справ, і скільки таких ситуацій взагалі не доходять до суду? Якщо реально оцінити стан справ і підсумувати ці вищезазначені показники, напевно, побачимо реальну картину системної кризи у цій сфері.

Формування ринкової економіки, перетворювальні процеси в Україні не виправдали сподівань щодо кращого задоволення потреб дітей. Для багатьох з них перехідний період у житті суспільства залишиться у пам’яті дитинством без яскравих позитивних емоційних спогадів, переживань, без належного медичного обслуговування, повноцінного харчування, освіти, уваги та турботи батьків, рідних, дорослих.

Хто ж вони, ті, хто так потребують соціально-педагогічної допомоги і підтримки? Звідки вони ці діти, котрі чекають від дорослих не тільки добросовісного виконання професійних обов’язків, а й розуміння, адекватного сприйняття, любові, співчуття?

Це досить значна демографічна група нашого суспільства – це діти, і серед них:

- діти – біологічні сироти;

- діти-сироти з функціональними обмеженнями (з вадами фізичного та розумового розвитку);

- діти-напівсироти;

- «відмовники» (при наявності нотаріально завіреного акту, що складається у пологовому будинку);

- «підкидьки», батьків яких так ніколи не вдасться розшукати;

- «діти вулиці», які прийшли на вулицю з різних причин;

- діти, що проживають в асоціальних сім’ях;

- діти, батьки яких позбавлені батьківських прав або обмежені у батьківських правах;

- діти, відібрані у батьків;

- діти, які перебувають в умовах, що загрожують їхньому розвитку та здоров’ю;

- діти, батьки яких страждають на хронічні захворювання, внаслідок чого не можуть належним чином виховувати та утримувати дітей;

- діти, чиї батьки перебувають в місцях позбавлення волі або в місцях утримання під вартою, підозрюються або звинувачують ся в скоєнні злочину;

- діти батьків-інвалідів;

- діти, які перебувають у лікарнях;

- діти із сімей біженців чи тимчасових переселенців;

- діти, які зазнали різних форм жорстокого поводження [30, с.38].

В Україні, як і в інших країнах, значна частина дітей, які потребують соціальної опіки, це діти, які залишилися без батьківської опіки з різних причин. Першою такою причиною є сирітство - це соціальне явище, зумовлене наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, котрі залишилися без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх у встановленому порядку недієздатними, такими що пропали безвісті [ 20, с.94 ]. Статистика свідчить, що в нашій державі, з 90 тис. дітей, які втратили батьківську опіку, тільки кожна десята є біологічна сирота, тобто та дитина, яка втратила батьків в наслідок трагічних обставин. Інша ж частина – діти живих батьків, але котрі в силу різних причин відмовились виконувати батьківські обов’язки стосовно своїх дітей. Таких дітей називають соціальними сиротами. Отже, це особлива соціально – демографічна категорія дітей, котрі внаслідок соціальних, економічних та морально – психологічних причин стали сиротами при живих батьках. До цієї категорії відносять також і безпритульних дітей.

Проблема соціального сирітства є явищем багатоаспектним і як негативне явище сучасності вивчається з різних позицій: філософської, соціологічної, соціально-педагогічної, культурологічної, медико-соціальної, юридичної, психологічної.

Вивчення даної проблеми з позиції соціальної педагогіки дозволяє стверджувати, що причиною викривлення особистісного досвіду дитини