Запровадження сімейних форм утримання дітей-сиріт ґрунтується на гуманістичних засадах педагогічної науки, психології та соціології і дозволяє вирішувати таку важливу проблему, як соціалізація особистості, позбавленої сімейного оточення та виховання. Під сімейними формами опіки маються на увазі законодавчо визначені форми організації життєзабезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які передбачають їх утримання та виховання у сім’ї: усиновлення, опіка (піклування), дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї .

Аналіз нормативної бази, що регулює влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в сім’ї громадян демонструє потребу в створенні і юридичному визначенні єдиного механізму державної системи соціального захисту таких дітей.

Прийомна сім’я є соціальним інститутом становлення особистості дитини, позбавленої батьківської опіки, який виконує соціальні функції, аналогічні до функцій, що їх забезпечує біологічна сім’я: виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, феліцитологічна, економічна. В той же час, її соціальна сутність набуває специфічного забарвлення стосовно впливу на дітей, які певний час зазнавали «сімейної» депривації.

Переваги виховного потенціалу інноваційних форм опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, пов’язані з природністю процесу виховання; емоційними контактами дитини з батьками-вихователями, що ґрунтується на довірі дитини до дорослих; з вихованням у малій групі; з спілкуванням дітей між собою в умовах багатодітної родини.

Соціально-педагогічні умови виховання дітей у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях потребують відповідної підготовки потенційних батьків-вихователів, що забезпечується проходженням ними системи відповідної підготовки. В Івано-Франківському обласному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, для майбутніх прийомних батьків, проводяться спеціальні тренінгові заняття. Основна мета таких занять – це набуття навичок, якими мають володіти потенційні прийомні батьки для того, щоб знаходити порозуміння із прийомними дітьми, активно з ними співпрацювати, уміти спрямовувати власний досвід, знання на створення найкращих умов життя та виховання дітей, які прийдуть в сім’ю. Кандидатури батьків розглядаються експертними комісіями при органах опіки та піклування, до складу яких входять психологи, педагоги, працівники освіти.

Особливість прийомної сім’ї та дитячого будинку сімейного типу порівняно з усиновленням та опікою (піклуванням) полягає в забезпеченні соціального супроводження такої родини, що передбачає надання їм соціальної допомоги на всіх етапах їхнього функціонування. Соціальний працівник, який здійснює соціальне супроводження, є довіреною особою прийомних батьків, надійним партнером у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки батьків, прийомних дітей, родини в цілому соціальне супроводження передбачає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і проблемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у родині, перше й основне його завдання – виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забезпечити нормальні умови виховання і розвитку дитини. Основні функції соціального педагога такі: вивчення відповідності об’єктивних і суб’єктивних характеристик потенційної сім’ї визначеним вимогам; підготовка як потенційних прийомних батьків, так і дітей, для конкретної прийомної сім’ї; соціальний супровід прийомної сім’ї та визначення ефективності функціонування прийомних сімей; робота з кровною сім’єю з метою її реабілітації та налагодження контакту між нею і дитиною.

Впровадження інноваційних моделей соціальної роботи з дітьми – актуальна й відповідальна справа. Вона потребує нового бачення сенсу професійної діяльності, розробки нових технологій роботи, нових методик оцінювання досягнутого результату.

Досвід створення прийомних сімей в Україні засвідчує, що формування альтернативних форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, є закономірним явищем, що стимулюється вимогами розвитку нашого суспільства. Зроблено лише перший крок – створено прецедент щодо можливості і необхідності запровадження такої форми влаштування дітей-сиріт в Україні. Ще рано робити прогнози, скільки часу потрібно для того, щоб прийомна сім’я посіла таке ж місце у сприйнятті наших громадян, як усиновлення чи опіка.

Попереду чекає копітка робота з поширення інституту прийомної сім’ї в Україні. Це завдання потребує залучення до співпраці зацікавлених спеціалістів, державних службовців, прийомних батьків, журналістів. Основне в цій роботі – правильний розподіл пріоритетів, що передбачає захист інтересів кожної конкретної дитини, яка не має можливості виховуватися в рідній сім’ї.

Список використаних джерел

Конституція України від 28.06.1996.

Закон України від 26.04.2001 р. № 2402-111 « Про охорону дитинства».

Закон України від 13.01.2003 р. № 2342-4 «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Положення “Про дитячий будинок сімейного типу“, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 565 від 26.04.2002 р.

Положення «Про прийомну сім’ю», затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26.04.2002 р.

Бевз Г., Ейдеміллєр В. Інформаційна компанія з рекрутування кандидатів у прийомні батьки : критерії ефективності // Соціальна робота в Україні : теорія і практика. – 2004. - № 3 (8). – С. 5 - 14.

Бевз Г., Вакуленко О. В., Шперенко Л. П. Поради психолога. – К.: Державний ін-т сім’ї та молоді , 2002. – Кн.2. – 21 с.( сер. «Соціальний супровід неповнолітніх» у 3-х кн.).

Бевз Г., Дорошенко О. Вплив деприваційних чинників на психічний розвиток дитини // Проблеми загальної та педагогічної психології / Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. К.: ГНОЗІС. – Т. 5.- Ч. 5.- С. 25