Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли 14 років, а піклування – над дітьми віком від 14 до 18 років. Принципова відмінність між опікою і піклуванням визначена тим, що дитина віком до 14 років (малолітня особа) має часткову цивільну дієздатність, і опікун здійснює захист прав та інтересів такої дитини від її імені. У віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) дитина набуває неповної цивільної дієздатності, що передбачає розширення її прав – можливість самостійно розпоряджатися особистими доходами, результатами інтелектуальної, творчої діяльності, здійснювати інші фінансові операції за наявності згоди батьків або піклувальників.

Опікуни, як правило, вибираються із числа осіб, які є близькими родичами підопічного, що перш за все передбачає збереження між дитиною і опікуном родинних зв’язків.

Дитина, над якою встановлено опіку (піклування), не втрачає статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає державні пільги, передбачені для такої категорії дітей.

Опікун (піклувальник) зобов’язаний виховувати дитину, піклуватися про стан її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток та забезпечення одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Опікуни (піклувальники) не мають права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками чи іншими родичами, якщо це не суперечить інтересам дитини.

ДБСТ – це окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі і бере на виховання і спільне проживання не менше п’яти дітей сиріт чи дітей позбавлених батьківського піклування. По іншому можна сказати що ДБСТ – це багатодітна сім’я , в якій разом із рідними виховуються прийомні діти [30, с. 22].

Держава надає сім’ї, яка бере на виховання дітей, матеріальну та соціальну підтримку.

Законодавчо встановлені вікові межі щодо кандидатів на створення ДБСТ залежно від віку дітей, які влаштовуються в сім’ю. При влаштуванні різниця у віці батьків-вихователів і дітей має бути такою, щоб на момент досягнення батьками-вихователями пенсійного віку всі вихованці досягли віку вибуття із ДБСТ. Вікові обмеження визначаються відповідно до віку молодшого з батьків.

ДБСТ має бути надана в користування земельна ділянка для ведення садівництва та городництва поблизу місця його знаходження, а також транспортний засіб.

Створення прийомних сімей в Україні було започатковано Постановою Кабінету Міністрів № 241 від 2 березня 1998 р. «Про проведення експерименту з утворенням прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім’ю».

Прийомна сім’я – це сім’я, яка добровільно взяла з будинків для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання [3;5]. Функціонування ПС регулюється Положенням про прийомну сім’ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (2002 р.).

Метою створення ПС є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні діти влаштовуються в сім’ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення ними навчання у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Особливістю ПС як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, є те, що:

дитина, яка виховується у ПС, не втрачає статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги, передбачені законодавством для таких категорій дітей;

кандидати у прийомні батьки обов’язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов’язаних із приходом у сім’ю нового вихованця, опанування соціального статусу – вихователя прийомної дитини;

прийомні батьки у вирішенні проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід ПС. Соціальний працівник виступає посередником між ПС та державними структурами, які опікуються проблемами дітей;

утримання прийомної дитини у сім’ї фінансується державою, одному із прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;

сім’я отримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками й органом, який приймає рішення про створення ПС, укладається договір про влаштування дітей до ПС на виховання та спільне проживання, який визначає права і обов’язки обох сторін [9;45;46].

Однією із вимог щодо кандидатів у прийомні батьки, у вступі до Положення про прийомну сім’ю у 2006 році, є обмеження за віком. Прийомними батьками можуть бути особи працездатного віку, що пояснюється у першу чергу захистом інтересів прийомної дитини – окрім бажання дорослих слід враховувати ще й те, що дитина не повинна ще раз переживати втрату близьких людей.

Вік батьків враховується при визначенні, які саме діти можуть бути влаштовані у ПС. Відповідно до Положення при влаштуванні дитини у ПС має бути враховане наступне: дитина має досягти повноліття до досягнення прийомними батьками пенсійного віку. Час влаштування дітей визначається відповідно до віку молодшого з батьків.

Відповідальність за створення і функціонування ПС покладається на райдержадміністрацію або виконавчий комітет міськради. Безпосередня робота з кандидатами на створення ПС та діючими ПС з 2006 року покладається на місцеві служби у справах неповнолітніх і центри соціальних служб у справах сім’ї, дітей та молоді (дальше ЦСССДМ).

Кандидатури прийомних батьків та дітей, які передаються на виховання в сім’ю, розглядаються на засіданнях опікунської ради. Витяг з протоколу засідання опікунської ради входить до пакета документів, які готуються при юридичному оформленні ПС.

Положенням про прийомну сім’ю передбачено контроль за умовами проживання прийомних дітей. Функції контролю покладено на органи опіки й піклування та служби у справах неповнолітніх [5;30].

Виховання в ДБСТ чи ПС дитини, яка