1.3 Нормативно-законодавче підгрунтя функціонування прийомних сімей

Основними нормативними актами, які регулюють питання соціального захисту дітей–сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є Конституція України (1996р.), Сімейний кодекс України (2002р.), Закони України «Про охорону дитинства» (2001р.), «Про освіту» (1991р.), «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (1992р.), «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (2005р.).

Згідно із статтею 24 Закону України «Про охорону дитинства» утримання і виховання дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечує держава. Законом визначено форми влаштування таких дітей, а саме: передача під опіку чи піклування, на усиновлення або на влаштування на виховання в сім’ї громадян (прийомні сім’ї), в будинки дитини, дитячі будинки, дитячі будинки сімейного типу [ 2;5 ].

Законом України «Про охорону дитинства» (2001р.) визначено форми сімейного влаштування дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, такі як прийомна сім’я і дитячий будинок сімейного типу.

Метою створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вихованці оформлюються в сім’ї до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання у професійно – технічних чи вищих навчальних закладах [ 4;5 ].

Створення прийомних сімей дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин, певний проміжок часу не можуть займатися вихованням дитини. У такому разі дитина влаштовується в родину на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя та розвитку.

Діти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях, не втрачають статусу дитини – сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки, що передбачає наявність прав на пільги, які гарантуються державою таким дітям: при отриманні житлової площі, матеріальної підтримки, влаштуванні на навчання тощо. За вихованцями зберігається право на житло і майно що їм належить. За його збереження до досягнення дитиною повноліття відповідають органи опіки і піклування [3;4].

Від існуючих форм сімейного влаштування дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ПС відрізняються перш за все тим, що держава надає сім’ї, яка бере на виховання дитину, матеріальну та соціальну підтримку. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2006 року № 106 затверджено Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у ДБСТ та ПС за принципом «гроші ходять за дитиною» [30, с.35].

Необхідною умовою є підготовка кандидатів на створення ДБСТ та ПС до соціальної ролі вихователів прийомних дітей, що забезпечується проходження ними системи із відповідної підготовки .

Рішення про створення ПС ухвалюється місцевими органами виконавчої влади на підставі заяви кандидатів і висновку відділу у справах сім’ї та молоді про можливість створення таких сімей. Між органами виконавчої влади і батьками, що беруть на себе зобов’язання щодо виховання дітей – сиріт, складається угода, де визначають права і обов’язки кожної з сторін, містяться вимоги до умов виховання і утримання дітей у родині. У разі невиконання зобов’язань одним з учасників угоди спірні питання можуть бути розглянуті у судовому порядку.

До ПС влаштовуються діти – сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, незалежно від місця їх перебування до влаштування.

При влаштуванні дітей у ПС сімейних правовідносин не виникає. Вихованці мають право підтримувати контакти з біологічними батьками й іншими родичами в тому разі , якщо таке спілкування не суперечить інтересам дитини і не заборонене рішенням суду. Форми таких стосунків визначаються органами опіки і піклування за погодженням з батьками – вихователями та прийомними батьками.

Не можуть бути прийомними батьками і батьками – вихователями особи :

визнані у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними;

позбавлені батьківських прав;

колишні опікуни (піклувальники, усиновителі), позбавлені відповідних прав за неналежне виконання покладених на них обов’язків;

за станом здоров’я не можуть виконувати зобов’язання по вихованню дітей (інваліди І і ІІ групи, особи, що мають глибокі органічні ураження, алкогольну і наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, схильність до насильства);

з якими на спільній житловій площі проживають члени родини, що мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви , схильність до насильства [4;5].

Крім того, прийомними батьками (батьками – вихователями) не можуть бути особи, які не пройшли курс підготовки кандидатів у прийомні батьки, а також ті, що не мають достатнього матеріального забезпечення. Кандидати, що мають бажання створити ПС в обов’язковому порядку проходять курс підготовки, організований відділами у справах сім’ї та молоді.

Прийомні батьки несуть відповідальність за життя, здоров’я, фізичний і психічний розвиток дітей.

Особливістю діяльності ПС є державне фінансування такої родини, виділення коштів на утримання дітей. Вихованці ПС перебувають на державному забезпеченні. Щомісячно батькам виділяються кошти на харчування вихованців, придбання для них одягу, медикаментів, предметів особистої гігієни, іграшок, книг, інвентарю й устаткування, а також кошти на