У ПС може бути влаштовано від одного до чотирьох прийомних дітей. Однією з умов улаштування прийомної дитини є можливість виділити їй індивідуальне місце проживання в прийомній родині.

Однією із специфічних відмінностей ПС та ДБСТ від усиновлення та опіки (піклування) є державна соціальна підтримка таких сімей, що реалізується у формі соціального супроводу. Соціальний супровід – це діяльність спеціаліста (або групи спеціалістів), спрямована на створення необхідних соціально – психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей – вихованців у ПС [42, с.11]. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку, як контроль за умовами виховання та утримання, з другого боку – як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем сімей, які виховують дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Технології соціального супроводу апробовані в практичній діяльності спеціалістів відділів у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для молоді і закріплені нормативними документами Державного комітету у справах сім’ї та молоді – Програма « Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей», затверджена наказом Державного комітету у справах сім’ї та молоді від 1 жовтня 2002 року. Проте визначення соціального супроводу як специфічної форми державної соціальної підтримки сім’ї потребує закріплення в Положеннях про ПС.

В останні роки спостерігається поступове зростання кількості ДБСТ та ПС в Україні. Проте створення таких сімей поки що не набуло такого рівня, як усиновлення та опіка ( піклування ).

До тих пір, поки умови фінансування ПС не будуть прирівняні до умов фінансування державних закладів для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (фінансування з обласного рівня), при вирішенні долі дитини, яку не було усиновлено або оформлено під опіку, перевага буде надаватися влаштуванню до інтернатного закладу.

Стримує розвиток інституту ПС законодавча неузгодженість. Ця форма сімейного влаштування дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначені Законом України «Про охорону дитинства». У той же час у Сімейному кодексі України вони відсутні.

Аналіз нормативної бази, що регулює влаштування дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в сім’ї громадян демонструє потребу в створенні і юридичному визначенні єдиного механізму державної системи соціального захисту таких дітей. На сьогодні питаннями влаштування дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, опікуються чотири міністерства – Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство у справах сім’ї, дітей та молоді. Відсутність на рівні виконавчих органів влади єдиної структури, відповідальної за формування стратегії роботи державних органів різних рівнів щодо профілактики соціального сирітства та захисту прав дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ускладнює реалізацію правового захисту цієї категорії дітей.

Висновки до розділу 1

Потреба змін існуючої опіки та піклування над дітьми в Україні є визнаною широким колом фахівців та державою. Свідченням того є створення та розвиток ПС та ДБСТ, подальше вдосконалення діяльності мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Запровадження в Україні інституту влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківських прав у ПС зумовило потребу розробки відповідних технологій соціальної роботи. На сьогодні, функціонування цього інституту закріплено законодавчо, а практика влаштування цих дітей у формах ПС в країні щорічно поширюється.

Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки в сучасних умовах набуває особливої значущості. Її реалізація залежить не тільки від сім’ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації, беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляху реформування системи опіки та піклування, охорони дитинства є державна соціальна підтримка стосовно сім’ї та дітей.

Держава як головний соціальний інститут повинна захищати права та інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Основними нормативними актами, які забезпечують питання соціального захисту цієї категорії дітей є перш за все “Конституція України “, Сімейний кодекс України, Закони України “Про охорону дитинства” ,”Про освіту”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” та інші .

Найбільш ефективними та гуманними сімейними формами опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка (піклування), ПС та ДБСТ.

Усиновлення здійснюється стосовно дитини – особи до досягнення нею повноліття з метою реалізації її найвищих інтересів і спрямоване на забезпечення стабільних та гармонійних умов життя.

Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів.

Прийомна сім’я – це сім’я , яка добровільно взяла з будинків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання .

Дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка перебуває у шлюбі і бере на себе виховання і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківської опіки.

Від існуючих в Україні форм сімейного влаштування дітей-сиріт (опіка, усиновлення) ПС та ДБСТ відрізняються перш за все тим, що держава надає сім’ї, яка бере на виховання дітей, матеріальну та соціальну допомогу. Необхідною умовою створення таких сімей є підготовка кандидатів до соціальної ролі вихователів прийомних дітей, що забезпечується проходженням ними системи відповідної підготовки.

Розділ 2. Специфіка соціально-педагогічної діяльності з прийомною сім’єю.

2.1 Програма