допомогою психо-лога, відповідних представників соціально-психологічної служ-би розробляти власну програму сімейного виховання, яка відповідала би соціальним очікуванням суспільства, інтересам дитини і специфічним умовам родинних відносин.
На думку Ковбаса Б. та Костіва В. ”провідним напрямом в організації педаго-гічної освіти батьків сьогодні повинна стати індивідуалізація просвітницької діяльності досвідчених фахівців з різних галузей знань, об'єднаних у комплексну службу соціально-психолого-педагогічної допомоги родині” [19, c.107].
Значна віддаленість місць проживання батьків від шкіл, зайнятість батьків в сфері суспільного і домашнього вироб-ництва, відсутність постійного складу батьківської аудиторії, узагальненість педагогічного матеріалу і, відповідно, й слабка його інформативність, відірваність від конкретних проблем в кожній окремій родині, різний рівень сформованості педаго-гічної культури слухачів та багато інших труднощів і помилок ставить під сумнів досягнення результативності у масових фор-мах таких занять. За нашим переконанням, необхідно в прин-ципі відмовитися від проведення колективних, масових занять з батьками і поступово забувати, що у педагогічній освіті батьків існують щомісячні батьківські збори (загальношкільні чи навіть класні), районні чи міські конференції, лекції тощо. Бо як не урізноманітнювали б ми форми і зміст їх проведення, - вони надзвичайно мало дають конкретному батькові, матері необхідної для них інформації. Під час таких заходів даремно губиться дорогоцінний час як самих батьків, так і вчителів, спеціалістів – організаторів подібних занять, знецінюється і дискредитується взагалі сама ідея педагогічної освіти дорослих.
Вкрай необхідне також ознайомлення батьків з наступним змістом їх педагогічної освіти і самоосвіти, з принципами по-будови чи перебудови їх відносин з відповідними спеціалістами, з індивідуалізацією форм і методів співробітництва.
Наприклад, тематика для диференційованих групових занять та індивідуальної просвітницької діяльності з основ родинного виховання дітей дошкільного віку, молодших школярів може включати такі теми:
“а) для батьків дітей дошкільного віку:
Вимоги щодо народження і розвитку повноцінної і здорової дитини.
Українські народні традиції родильної обрядовості і сучасність.
Українське традиційне родинне пестувальне мистецтво.
Колискові пісні й забавлянки - неодмінна умова інтелек-туально-психічного та емоційно-етичного розвитку дитини.
Роль казки у вихованні дошкільника і творчий розвиток
дитини.
Розвиток фізичних якостей особи. Розвиваючі дитячі ігри.
Забезпечення психічного здоров'я та розвиток інтелек-туальної культури дошкільника.
Духовно-моральний розвиток дитини.
Формування елементів трудової культури.
Естетичний розвиток дитини. Діти і природа.
Формування елементів культури сім'янина.
Підготовка дитини до школи. Визначення шкільної зрілості дитини.
б) для батьків молодших школярів: *
Анатомо-фізіологічні та індивідуально-психологічні особливості розвитку молодших школярів. *
Рухливі ігри та фізичний розвиток молодших школярів.*
Роль книги у розвитку дитини. Батьки й техніка дитячого читання.*
Формування інтелектуальної культури. Розвиток ранньої обдарованості дитини. Комп'ютерні ігри.*
Особливості комунікативного розвитку молодших школя-рів. Діти і спілкування, формування колективістських умінь і навичок, індивідуалізація дитини.
Формування елементів духовної культури дитини. Діти і Бог, діти і релігія.
Особливості морального розвитку молодших школярів.
Формування: елементів культури поведінки.
Формування трудових умінь і навичок.
Естетичний розвиток дитини. Включення молодших школярів у різні види дитячої творчості.
Прищеплення у молодших школярів любові до природи (флори і фауни).*
Організація і проведення сімейного дозвілля. Діти і телебачення.*
Формування умінь і навичок культури сім'янина” [19, 107-108].
Досвід приведення таких занять свідчить, що варте планування доцільних організаційних форм участі батьків, у, системі підвищення рівня їх педагогічної культури, здійснене з допомогою анкетного опитування. Для цього необхідним є: також групове, та індивідуальне діагностичне, обстеження загальних і конкретних педагогічних знань, умінь, здібностей батьків (регулярне та систематичне, згідно графіку, відповідно до бажань та можливостей батьків).
В. Костів вважає, що потрібна докорінна перебудова групових та індивідуальних занять із батьками з метою застосування таких блоків проблемного викладу матеріалу: діагностичний блок для самоперевірки рівня знань, сформованих педагогічних якостей, умінь, навичок тощо; проблемний блок (постановка проблемних завдань, конструювання та розв'язування проблем-них ситуацій і т. ін.; закріплюючий блок перевірки (самопере-вірки) необхідних знань у розв'занні педагогічних задач-ситуацій; розширюючий блок, інформації з питань результативного розв'язання проблеми (наприклад, засвоєння тактичних принципів ініціатора контактної взаємодії).
Необхідно урізноманітнювати організаційні форми залу-чення батьків до педагогічної самоосвіти. Як показує передовий досвід, ефективними з них є: диференційовані тематичні занят-тя, індивідуальні педагогічні консультації, бесіди, доручення, дво-, трьохденні стаціонарні семінари для груп батьків, візитні запрошення батьками спеціалістів у сім'ю для розв'язання конкретної проблеми, запрошення батьків для індивідуальних та групових занять у педагогічні світлиці, тематичні виставки психолого-педагогічної літератури з проблем родинного вихо-вання тощо. Батьки можуть брати участь у таких конкретних формах діяльності як обмін досвідом виховання, педагогічний практикум, батьківський педагогічний консиліум, діагностичне тестування рівня сформованості педагогічних якостей, умінь, складання індивідуальної програми сімейного виховання і розвитку дитини, участь у проведенні традиційних народних свят, звичаїв, обрядів з акцентуванням на виховний характер окремих їх елементів і т. ін.
Таким чином розуміємо, що всім батькам необхідно засвоювати ази, загальні положення сімейної педагогіки, але це не означає, що ми знову повинні повертатися до народних університетів чи лекторіїв педагогічних знань. Ці положення можуть широко передаватися через засоби масової комунікації пресу (в тому числі й педагогічну), радіо, телебачення, педагогічну літературу, театральну постанову, кінострічку тощо.
Ми намагались показати історичні та сучасні підходи до цілей, змісту, методів зв’язку родинного виховання з сім’єю у вихованні та навчанні молодого покоління. На закінчення хотілось би зазначити, що всі педагоги, як минулого так і сьогодення вказують на те, що тільки в тісній співпраці родини та школи можна навчити і виховати справжню людину, громадянина нашої держави.
Розділ 2.