Організаційно-теоретичні основи забезпечення єдності сім’ї та школи в Україні початку ХХІ ст.
2. 1. Законодавчо-нормативні документи про взаємодію сім’ї та школи
Дитинство — найважливіший самобутній і непо-вторний період у становленні особистості. Са-ме у цей період людина потребує найбільшої уваги і за-хисту. Від ставлення до дітей, розуміння їх проблем, інтересів та потреб, стану охорони дитинства залежить доля кожної людини і розвиток суспільства в цілому.
Важлива умова ефективної навчально-виховної робо-ти — єдність школи і сім'ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психоло-го-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної куль-тури.
Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунту-ватися на їх правах і обов'язках, визначених Законом України «Про загальну середню освіту»:
1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
вибирати навчальні заклади та форми навчання для
неповнолітніх дітей;
приймати рішення щодо участі дитини в інновацій-
ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;
обирати і бути обраними до органів управління ос-вітою з питань навчання і виховання дітей;
звертатися до відповідних органів управління осві-тою з питань навчання і виховання дітей;
захищати законні інтереси дітей.
2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:
забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчан-ня;
постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
поважати гідність дитини, виховувати працелюб-ність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до на-
родних традицій і звичаїв;
виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе став-лення до історико-культурного надбання та навколишньо-го природного середовища, любов до України” [3, c.18] .
Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція про права дитини, прийнята Ор-ганізацією Об'єднаних Націй.
З часу ратифікації Конвенції про права дитини Ук-раїна значно прогресувала як на шляху удосконалення нормативно-правової бази, покликаної забезпечити виконання положень Конвенції ООН про права дити-ни, так і в справі забезпечення цих прав на практиці.
Найголовніший закон — Конституція України — гарантує рівність у своїх правах дітей, незалежно від походження, а також від того, народились вони в шлюбі чи ні.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуа-тація з боку навчального закладу чи сім’ї переслідуються законом. Утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на державу.
На основі Конституції прийнято ряд законів та підзаконних актів, які полегшують роботи навчального закладу та родини, можна поділити на певні групи.
Згідно зі Статтею 27 Закону України "Про освіту" "учасниками навчально-виховного процесу у сфері освіти є :
- діти дошкільного віку, вихованці, учні;
- директори (завідуючі), заступники директора (завідуючого) з навчально-виховної (виховної) роботи, вчителі, а також інші учасники навчально-виховного процесу,
- медичні працівники;
- батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу
- фізичні особи, які надають освітні послуги у сфері освіти за наявності ліцензії" [2, с.5].
До першої групи належать закони та підзаконні акти, спрямовані на охорону основних прав дитини. До них можна віднести такі документи.
Закон України "Про охорону дитинства", що визна-чає охорону дитинства в Україні як стратегічний за-гальнонаціональний пріоритет з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, вста-новлює основні засади державної політики у цій сфері.
Вперше в історії національного законодавства введені положення, які забороняють тілесні покаран-ня дітей в родині.
Закон України "Про сприяння соціальному ста-новленню та розвитку молоді в Україні".
Цей нормативний документ визначає загальні заса-ди створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особи-стості, суспільства та держави, основні напрями ре-алізації державної молодіжної політики в Україні що-до соціального становлення та розвитку молоді.
Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" визначає правові, організаційні, еко-номічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулює суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності, довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, шо шкідливо впливають на їхнє здоров'я, запобігання і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" визначає організаційні та правові засади соціальної роботи з дітьми та молоддю.
Закони України "Про дошкільну освіту", "Про за-гальну середню освіту" та "Про позашкільну освіту" виз-начають правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи освіти, яка забезпе-чує розвиток, виховання і навчання дитини, грунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, до-сягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педа-гогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демо-кратичного правового суспільства в Україні.
“Згідно із Законом України "Про дошкільну освіту", Статті 8:
Сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти в дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.
Відвідування дитиною дошкільного навчального закладу не звільняє сім’ю від обов’язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров’я, людської гідності” [4, c.139].
Відповідно до Статті 9 цього ж таки Закону, а також Закону "Про загальну середню освіту" "Відповідальність за здобуття дітьми освіти покладається на їхніх батьків, а дітьми позбавленими батьківського піклування, - на осіб, які їх замінюють, та на навчальні заклади, де вони утримуються.
Дитина може здобувати освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють:
у навчальних закладах не залежно від підпорядкування, типів і форм власності;
у сім’ї;
за допомогою фізичних осіб з високими моральними якостями, які мають відповідну вищу педагогічну освіту, ліцензію