батьків читався курс лекцій з педагогіки і психології (в кількості 250 годин);
- лекторії на теми сімейного виховання;
- школи молодих батьків для тих, чия дитина навчається в початкових класах;
- кожен класний керівник проводить один раз на чверть батьківські збори, на яких виступає з лекціями про окре-мі проблеми розумового, морального, трудового, есте-тичного, фізичного виховання дітей та з інших проблем сімейного виховання. Усі форми роботи повинні бути забезпечені програмами і методичними рекомендаціями, бути змістовними, корисними для батьків.
Класний керівники залучають громадськість для надання школі та сім'ї допомоги у вихованні дітей: виділення матеріальної допомоги школярам, надання допомоги школі в обладнанні навчальних кабінетів, забезпечення транспортом для екскурсій.
Отже, школа, класні вихователі відіграють провідну роль у системі виховання підростаючих поколінь, вони по-кликані координувати діяльність сім'ї і громадськості з вихо-вання учнів, педагогізувати всіх учасників виховного процесу.
Висновки
В усі часи і серед різних народів родинне виховання бу-ло і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який най-тісніше об'єднує людей, неперевершеним чинником само-виявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), ді-дусь, бабуся, онук та ін.
Сім'я — мала соціально-психологічна група, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаєм-ною моральною відповідальністю.
Соціальна роль сім'ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумов-лює її соціальну стійкість, захищеність, навіть не доступність.
Особливості виховної функції сім'ї полягають у тому, що вона одночасно виховує дорослих і дітей та реалізуєть-ся у таких трьох головних аспектах:
Становлення, розвиток, виховання дитини як осо-бистості, сприяння розвитку її здібностей. Сім'я репрезен-тує дитині суспільство, забезпечує передавання їй соціаль-ного досвіду, охороняє її права.
Здійснення виховного впливу сім'ї на кожного індиві-да впродовж усього його життя. Кожна сім'я має свою сис-тему виховання, засновану на певних ціннісних орієнтаці-ях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а що засмучує. Пізніше у неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у сім'ї, а дорослішаючи, вона починає ус-відомлювати принципи, на яких вибудовуються стосунки в її сім'ї, порівнювати їх з ідеальною, на її погляд, системою.
Спонукання дітьми саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та інших родичів. Дитина є невичерпним дже-релом життєвих успіхів, емоційних стимуляторів для дорос-лих. Ледь з'явившись на світ, вона значно розширює його го-ризонти для своїх батьків, вносить у їхнє життя багато ново-го. Підростання, дорослішання дитини потребує нових знань, виховних умінь і навичок дорослих, реалізації своєї соціальної ролі на більш високому рівні. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред'являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не сім'я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих.
Аналізуючи взаємодію сім’ї та школи як історико-педагогічну проблему варто зазначити, що ще в часи античності Аристотель і Платон визначали важливість правильного виховання і навчання дитини.
У своїх ґрунтовних педагогічних вказівках Платон вимагає забезпечити музичне виховання дітей, виховання характеру й розуму особистості, а також релігійне, моральне й національне виховання молоді. На його думку, вихованець має пізнати твори Гомера, а також грецьку усну народну творчість. Він писав, що в процесі навчання дитини треба усунути все, що неморальне; треба це зробити тому, що впливи витискають на душі дитини свою пляму, отже, можна з них залишити лише те, що буде позитивно впливати на дитину.
Наступна ідея щодо природи й особливостей виховання спирається на те, що "тіло людини тісно пов'язане з душею, але в тій сполуці першість треба визнати за душею, бо вона надає тілу прикмет шляхетності". Тому, на думку Платона, вправи тіла мусять застосовуватися для виховання душі. Фізичне здоров'я потрібне для того, щоб полегшити розумові його працю (біль голови не дозволяє правильно думати). Гімнастика повинна співдіяти з музикою, щоб створити гармонію між тілом й розумом.
Уперше в історії педагогіки було здійснено спробу вікової періодизації, яку слід враховувати у процесі виховання людини: від Народження до 7 років; від 7 років до настання статевої зрілості — 14 років; від 15 до 21 року, тобто періоду змужніння. Критерієм такої Періодизації, за Аристотелем, є природа розвитку особистості.
Теоретичні погляди та практичний досвід Аристотеля вплинули на розвиток не тільки античної науки, а й сучасної педагогіки особистості. Філософ був прихильником демократичного ладу, тому вважав, що виховання має бути державним і не повинно бути приватною справою родини. Проте він не заперечував впливу родини на формування особистості дитини. За Аристотелем, дитина 7 років мала навчатися в публічній школі, якою керувала держава. Він вимагав, щоб вихователі звертали увагу на особистісний розвиток дитини, на формування її характеру й індивідуальності. За філософськими Поглядами Аристотеля, громадянин мав бути опорою держави, але не її невільником. Великої уваги вчений надавав всебічному гармонійному розвитку молоді, але, на противагу Платону, він відмовляв жінкам у рівних правах із чоловіками.
Арістотель вважав, що фізичне, моральне та розумове виховання дитини взаємопов'язані, але фізичне виховання є передумовою) розумового. У процесі початкового навчання, крім гімнастики, слід звертати увагу на формування навичок читання та письма. Дитина має навчитися грамоти, малювання і музики. Філософ-педагог наполягав на тому, щоб парубки вивчали літературу, історію, філософію, математику, астрономію, музику. Головне завдання музичного виховання Аристотель вбачав у тому, щоб