Щодо виховання дитини в сім’ї та школі Руссо вказував, що виховання діти отримують з трьох джерел: від природи, від людей, що їх оточують, та від навколишніх речей. Виховання природою, на його думку, здійснюється шляхом внутрішнього розвитку людських здібностей, розвитку органів чуття; виховання людьми — це привчання людини використовувати розвиток цих здібностей і органів; виховання від речей — це власний досвід людини, що вона здобуває від речей, з якими вона має справу і які на неї впливають. Виховання, в залежності від речей, буде природним і вільним. Правильне виховання буде лише тоді, коли всі три фактори діють узгоджено, в одному напрямку.

Але так як природа, як фактор виховання, не залежить від людини, то два інших фактори повинні бути спрямовані на згоду з тим фактором, над яким не владні, тобто з природою. Під природрю як основним, визначальним фактором розвитку Руссо розумів природу самої дитини (дитина народжується чуттєво прийнятливою і отримує враження через органи чуття від предметів, що нас оточують. З роками дитина стає більш сприйнятливою. Знання про оточуючий світ у неї стають ширшими, глибшими, вони весь час змінюються під тиском звичок і думки дорослих.

В основі педагогічної системи Руссо лежать такі основі принципи:

1) гуманізму, який конкретизується в педагогіці у вигляді принципу глибокої любові до дитини, безмежної поваги до її природи, особливостей і властивостей. Гуманізм Руссо немав нічого спільного з меркантильним, грубо практичним відтінком гуманізму Локка;

2) природовідповідність у вихованні треба слідувати за природою дитини, враховувати її вікові особливості. Треба не калічити дитинства, зауважував він, а створювати необхідні умови для її природного розвитку.

Розкриваючи зміст морального виховання, Руссо вимагає насамперед виховання добрих почуттів. Засобом цього «виховання серця» є спостереження вихованця за картинами людського горя, злиднів, страждань (але, щоб ці картини не були надмірними). Виховання серця досягається не повчаннями а головним чином добрими прикладами.

По-друге, Руссо вимагає виховання добрих міркувань та намірів. Засоби: вивчення історії в першу чергу біографій великих людей.

По-третє, Руссо вимагає розвитку доброї воли засоби, вправи в діяльності, добрі справи допомога бідним, захист знедолених.

Продовжуючи тему моралі, Я.А. Коменський вказує на те, що моральність насамперед пов'язана з вихованням мудрості.

Незважаючи на те, що Коменський надавав великого значення повчанням, він цілком правильно застерігає, що занадто довгі повчання уму-разуму чи тривалі промови... взагалі не дадуть ніякого результату.

Разом з повчаннями Коменський великого значення надає бесідам морального характеру, казкам, байкам, легендам, художній літературі, диспутам, театральним видовиськам;

3) вправа. Неодноразово Коменський повторює: доброчесність виховується ділами, а не словами. Треба вправлятися у відповідній моральній діяльності. Що треба знати, того вчаться, пізнаючи; що треба робити, тому вчаться роблячи. Діти навчаться слухняності — слухаючись, стриманості — стримуючись, правдивості — кажучи правду тощо;

4) заохочення. Це цілком закономірно, тим більше, що все педагогічне вчення Я. А. Коменського пронизане духом любові і гуманного ставлення до дитини. Коли учень під керівництвом вчителя подолає трудність, виявить особливі успіхи в навчанні і поведінці, його треба заохочувати похвалою, оцінкою, подарунками тощо. При цьому ласка і заохочення ефективніші тоді, коли вони справедливі. Я.А. Коменський цілком справедливо виступає проти надмірної фамільярності і ласки по відношенню до дитини.

Незважаючи на гуманізм, який характерний для всієї його педагогічної системи, Я.А. Коменський не заперечує педагогічної цінності

5) покарання. Вже згадувалося, що Я.А. Коменський виділяв два ступені покарання — окрик і різка. Особливо строго карати, на думку Коменського, слід богохульство, впертість, брехню.

Коменський розрізняє проступок, здійснений ненавмисно, від навмисного. В першому не слід застосовувати суворих кар, а в другому — необхідно. Він вимагає застосовування строгих покарань і по відношенню до тих учнів, які без поваги ставляться до старших.

Дж.Локк намагається дати програму морального виховання. Розумність, скромність, поміркованість, стриманість, передбачливість, тобто те, що наповнює конкретним змістом поняття «мудрість, під якою англійський педагог розумів уміле і передбачливе ведення справ джентльменом. Мудрість, на думку Локка, повинна бути покладена в основу поміркованої, скромної, стриманої, бережливої, акуратної діяльності людини.

Далі Локк висуває таку позитивну якість, як справедливість, хоч у нього вона пов'язується з питанням про власність. Діти повинні рано розбиратися в тому, що таке власність, щоб розуміти, що належить їм за особливим правом, що виключає право інших. Вони повинні добре розібратися у всій тій сфері, яка відноситься до проблеми «моє» — «твоє».

Необхідним у моральному вихованні особистості Локк вважав привчання дітей до щедрості, до того, щоб вони легко і охоче ділились із своїми друзями тим, що у них є. Але при цьому він намагається навіяти вихованцям думку про те, що найщедріша людина завжди виявляється і найбагатшою і ще користується визнанням і схваленням. Так виховується у дітей корисливе ставлення до щедрості.

Наступна риса, яку радить виховувати в дитині Локк, це хоробрість і мужність. Мужність допомагає їй боротися з небезпекою і лихом. Справжня мужність людини полягає в спокійному володінні собою і виконанні свого обов'язку. Треба впроваджувати в свідомість дітей поняття честі і ганьби. Діти повинні знати, що людина, яку хвалять і відмічають за хорошу поведінку, обов'язково буде користуватися любов'ю і повагою з боку кожного, а в результаті цього вона буде задоволена у своїх бажаннях і потребах.

Початок XX століття ознаменував певний ренесанс як зарубіжної, гак і вітчизняної педагогіки.