Захоплюючись педагогічними ідеями вченого Ф.Фребеля, Софія Русова у статті "Колись і тепер", присвяченій питанням дошкільного виховання, зокрема підготовці педагогічних кадрів для дошкілля, а також вихованню дитини вдома, в колі сім’ї, стверджує про творче використання на українському ґрунті з неодмінним урахуванням того, що "фребелівський матеріал далеко не увесь може бути тут придатним", оскільки в ручній праці дітям слід застосовувати "замість паперового матеріалу Фребеля та штучних приладів Монтессорі" природний матеріал – пісок, глину, кремінчики, солому, різні рослини – мак, бараболю, будяки", а також різноманітні народні ігри. Йдеться про активне використання народознавчого матеріалу у виховній роботі з малюками.

Ідею українського дитячого садка С. Русова розкрила на основі аналізу напрямків дошкільного виховання, теоретичних концепцій і практичних варіантів дитячих закладів, що існували у світі. Вона вважала, що дитячий садок має організовуватися на підвалинах сучасних досягнень психології й педагогіки.

Значне місце у педагогічній спадщині Софії Русової займає висвітлення проблем зв’язку школи із сім’єю. Це зумовлено її бажанням підвищи-ти інтелектуальний рівень українського населення. Вона наполягала, що тільки освічений народ може зміцнити "народний матеріальний добробут". А для цього необхідно повністю змінити організацію навчального процесу відповідно до вимог часу: "...Школа та родина, - писала Русова, - мають стати життєвою майстернею, де молодь навчається інтелек-туального зусилля і самоопанування, привчається усе своє життя підтягувати під поняття свободи і порядку" [37, с. 44].

Особливо повно дидактичні ідеї С Русової знайшли висвітлення в її лекціях, надрукованих під назвою "Дидактика". Цю книгу без перебільшення можна назвати справжнім підручником. Тут розгля-дались основні категорії дидактики, принципи й компоненти процесу навчання й мислення; завдання, методи і засоби навчання, роль учителя у використанні нових методів навчання; деякі положення експеримен-тальної дидактики Д. Локка; методики викладання окремих предметів (української мови, математики, географії, історії, природознавства). Особлива увага приділялась предметам українознавчого циклу. За визна-ченням Софії Русової, "дидактика є наука, що вишукує при допомозі законів логіки та психольогії найкращих способів переведення розумового розвитку" [38, с. 154].

Розглядаючи дидактичні проблеми, С.Русова значне місце відводила визначенню мети школи та сім’ї. За її переконанням, національне виховання молоді мало органічно включати в себе підготовку моделі до державотворення, створення власної самостійної і незалежної держави; активну творчу діяльність з розбудови матеріальної культури своєї нації, що вимагало високого рівня професіоналізму, підготовки справжніх фахівців, які могли б забезпечити добробут всього народу. Не менше значення мала діяльність і в сфері духовного життя народу. Основою такої діяльності повинна була бути національна культура, вікові здобутки народної творчості, поєднані з кращими зразками загальнолюдської культури. У статті "Суспільні питання виховання" вона підкреслювала, що "учні мають виховуватися, вчитися на елемен-тах національної творчості, повинні ознайомитися з світоглядом нації, як він виявився в її народній творчості, звичаєвому праві, в давніх гро-мадських звичаях та установах". Головна ж мета школи, писала вона, полягає у вихованні "свідомих громадян, які в усякому суспільстві свідомо ставилися б до своїх суспільних обов'язків і чесно їх виконували (...) Національний елемент у вихованні є одним з додатніших, треба лише не вносити в нього жадних назадницьких поглядів, жадної піднесеної чутливості. Наш народ не є найкращий на усьому світі, він такий, який є, нам дорогий, і служити йому ми повинні до власного згину" [38, c.154].

Отже, сьогодні залишаються актуальними дидактичні ідеї Софії Русової, Василя Сухомлинського, Костянтина Ушинського для духовного відродження України, для оновлення змісту шкільної освіти та сім’ї, для посилення культурологічної праці на глибоко національних засадах.

1. 3. Наукова думка сучасності про суть досліджуваної проблеми

Проблема взаємозв’язку сім’ї та школи існувала з покон-віків, існує вона і сьогодні. Усвідомлення батьками мети й завдань виховання, свого батьківського і громадянського обов'язку перед суспільством, дотримання певних виховних принципів передбачає використання системи методів і засобів виховного впливу на дитину.

Усвідомлення необхідності організації спеціальної педаго-гічної діяльності вчителів і вихователів в умовах загальноос-вітньої школи щодо використання різнобічних засобів родин-ного виховання молодого покоління зумовлює розробку та реалізацію системи відповідних заходів у загальношкільному й покласному планах виховної роботи. У цьому аспекті викорис-товуються найменші можливості навчальних предметів і специфічних видів позакласної і позашкільної виховної співпраці вчителів та батьків. Окреслимо деякі з напрямів такої роботи.

“Зокрема, виховний аспект курсу українознавчих дисцип-лін у аспекті нашого дослідження полягає у формуванні пози-тивного ставлення до представників іншої статі, правильних взаємин закоханих (нареченої, нареченого відповідального ставлення до створення сім’ї, народження дітей. Завдяки засобам народознавства учні глибше пізнають себе, свій рід, український народ, його історію, культуру” [22, c.2]. Відродження їх у масовій виховній практиці родинного життя значно підвищить ефективність підготовки підростаючого покоління до виконання подружніх, материнських, батьківських обов'язків, стабілізує сімейні відносини в цілому. Використання різноманітності форм і методів навчальної діяльності школярів з цих та інших предметів забезпечує міцність засвоєння відповідного матеріалу, сприяє безпосередньому формуванню якостей сім'янина.

Як показав і перший досвід запровадження етичних бесід народознавчого змісту в умовах школи В. Сухомлинського, і більш як двадцятирічне проведення 34-годинного курсу "Етика і психологія сімейного життя" в сучасній загальноосвітній школі етичні повчання