Важливими методами родинного виховання також постають: почуття міри, нормування любові й строгості, ласкавості й суворості, втручання і невтручання в життя дитини. Міра має бути у вираженні почуттів, думок, у ставленні до предметів, речей і господарства, у використанні правди й довір'я. Зокрема, формула міри в застосуванні двох основних компонентів – любові й вимогливості приводить у дію цілу систему стимулів і стримувань дитячої поведінки. Зосередження тільки на любові за рахунок вимогливості може призвести до неповаги батьків і їхнього авторитету. Авторитарність спричиняє гнітючу атмосферу в сім'ї, ображає дитину і дає їй підстави думати, що її не люблять, що вона нікому не потрібна, тому завжди в ситуативній поведінці необхідно знайти розумний баланс.

Погроза обмежує негативні дії дитини передбаченням неприємних наслідків. Вона повинна бути виражена з повною визначеністю і стосуватися найближчого майбутнього, інакше дитина не зможе яскраво уявити її наслідки. Погроза може бути інструментована як зміна голосу, виразу очей, ставлення до дитини.

Покаранням педагог радить батькам користуватися обережно. Найпростішим і найефективнішим покаранням зменшення позитивних емоцій під час спілкування з дітьми. Покарання у родинному колі може здійснюватися також як осуд, присоромлення, позбавлення права на приємну гру.

Цікавим виховним прийомом у батьківській педагогіці є "фізична неминучість" - створення перепон на шляху нега-тивних дій. Замість того, щоб повторювати дітям: "Цього не робіть, того не чіпайте, туди не ходіть", - краще потурбуватися, щоб вони не мали можливості це робити, те чіпати, туди ходити [19, с.131].

У родинному вихованні ефективними методами є також: безмежна повага до особистості дитини в поєднанні з вимогливістю до неї, розгляд особи вихованця як об'єкта і суб'єкта виховання; майстерне використання прийомів у різнобічному розвитку дітей, протиставлення рівним стосункам у сім'ї, рівному голосу живе переживання людини; вміле використання прояву своїх почуттів, думок від простого незадоволення до гніву (уміння одне й те ж слово сказати: сухим, стриманим чи спокійним, добрим тоном; суворим, холодним чи стриманим, але мяким тоном); обережне використання гніву як могутнього виховного засобу.

У спілкуванні з дітьми важливим є мистецтво постановки голосу, мистецтво тону, погляду, повороту, мова міміки, жестів. Мирний і дружньо-ніжний тон незмінної взаємної поваги у взаєминах батьків і дітей особливо ефективно впливає на формування майбутнього сім'янина.

Таким чином виховання молодого покоління – один із визначальних чинників спадкоємності традицій і звичаїв народу, передачі досвіду старших молодшим, включення останніх у педагогічно доцільні взаємини з метою засвоєння ними соціальних ролей чоловіка й жінки, сім'янина й громадянина, інтелектуала й комуніканта, творця й трудівника, формування самоцінної особистості з самобутніми різнобічними рисами громадянина країни і світу. Це зуміли дослідити педагоги далекого минулого, минулого і наші сучасники. Виховати і навчити дитину так, щоб вона стала повноцінним громадянином своєї батьківщини можна тільки при повній взаємодії системи сім’я + школа.

Система вироблених і прийнятих українським наро-дом принципів, форм, методів і прийомів виховання дітей і молоді передається від одного покоління до іншого і засво-юється ним через певні духовно-моральні цінності та настанови, національні звичаї і традиції, знання, вміння та навички, набуті в процесі життєдіяльності родини. Звідси необхідним постає обгрунтування передачі відповідних усталених виховних норм, зразків, звичаїв через формування високої педагогічної культури батьків, які зумовлюють певну спрямованість поведінки, певну духовно-моральну мотивацію дій своїх вихованців.

Аналіз організації педагогічного всеобучу батьків у 80-х – на поч. 90-х років, врахування його помилок і хиб, розробка нових програм педагогічної освіти батьків [9, 55] спонукає до використання у роботі таких основних принципів.

Принцип професійної компетентності означає необхід-ність підготовки всіх причетних до справи педагогічної освіти батьків для розв'язання проблем сімейної педагогіки. Сучасним батькам не потрібний курс загальної педагогіки і психології, навіть у поліпшеному варіанті.

У цьому плані необхідно враховувати специфіку сімейної педагогіки, яка має свій категоріальний апарат – тип сім’ї, сімейні взаємини, традиціїродини, ситуація сімейного виховання, мікроклімат сім'ї, методи й засоби батьківського впливу на дитину тощо.

Принцип діагностичного підходу означає необхідність по-єднання педагогічної освіти батьків: з вивченням сімї; виявленням і самовиявленням її реальних виховних можливостей та
рівня педагогічної культури кожного з дорослих членів сімї. Реалізаціяцього принципу - надзвичайно складне завдання в
умовах конкретних регіонів (відсутність соціально-психоло-
гічних службу недостатня підготовленість вчительських кадрів з
цих питань тощо).

Принцип диференційованого підходу вказує на необхідність врахування типології сімей, створення такої системи підвищення рівня психолого-гпедагогічної культури, включаючись; у яку батьки могли б вільно, відповідно до своїх потреб, інтересів та діагностованого рівня сформованості педагогічної культури сім'янина, вибрати зміст і відповідну форму для її вдосконалення.

Принцип спрямованості педагогічної освіти батьків на особистість дитини, індивідуальний творчий розвиток допоможе спрограмувати ціннісні орієнтації батьків з питань виховання у доцільному напрямі.

Принцип індивідуального підходу передбачає не тільки врахування особливостей кожної сім’ї, конкретно її членів у наданні їм педагогічної допомоги але й підвищення педаго-гічної культури та інтересу до виховання своїх дітей до такого рівня, який характеризується складанням індивідуальних сімей-них виховних програм. Ми віримо, що вже в недалекому майбутньому кожна українська сім'я зможе з