Схема 2.2. Форми роботи та тренінгові заняття для послаблення стресів
Тренінг прогресивної релаксації. У 1938 р. Е.Джекобсон опублікував свою працю “Прогресивна релаксація”, в якій викладено основи підходу до оволодіння й управління стресом. Це було перше дослідження в цьому напрямі. У своїх спостереженнях він зазначав, що реакція індивіда на стрес нерідко супроводжується помітним скороченням м’язів. Е.Джекобсон також продемонстрував, що напруження м’язів перед розслабленням сприяє глибшому розслабленню і допомагає чіткіше розрізняти стан навіть слабкого напруження та релаксації. Послідовна прогресивна релаксація, також названа ізометричними вправами стискування, полягає в послідовному напруженні і розслабленні десяти основних мускульних груп. Кожна група напружується (стискується) і розслаблюється двічі перед тим, як фокус уваги зміщується на іншу групу м’язів. Конкретні процедури, що формують прогресивну релаксацію, відображаються в таких кроках:
Велика кількість досліджень дала змогу перевірити ефективність релаксаційного тренінгу на молодих людях, які пережили широкий спектр проблем, пов’язаних із надмірним напруженням. Тренінг продемонстрував свою ефективність при безсонні, гіпертонії, сильному головному болі та мігрені, боязні контрольних (тестів), боязні публічних виступів і загальному напруженні та тривозі.
Фізичні вправи. Як надійний засіб боротьби зі стресом широко застосовуються різноманітні рухи, ігри, прогулянки, біг тощо. На думку Д.Джірдано та Д.Іверлі, першою реакцією на стрес є реакція на зразок “бийся чи тікай”. Ця реакція забезпечує людське виживання. Жоден тренінг не послабить цього вродженого рефлексу. Стрес – фізичний стан, призначений полегшити фізичну реакцію на фізичну загрозу. Але будь-яка загроза – фізична чи символічна – може викликати цю реакцію, що стимулює психологічний захист, і тіло починає реагувати. Підвищення гормональної секреції, активізація серцево-судинної системи, енергетична підтримка свідчать про стресовий стан [9, с.295].
Існує багато засобів (запланованих і спонтанних) для зняття стресового напруження. Сюди належать як заняття в організованих групах, так і індивідуальні заняття: аеробіка, вправи з гирями, повільна ходьба, прогулянки, художня гімнастика, плавання, велоспорт, комплекси вправ, спрямовані на зняття хронічного мускульного напруження – оберти плечима, шиєю, масаж голови та ін. Фізичні вправи повинні бути тривалими (30 хв або 1 год) та їх потрібно виконувати регулярно (4-5 разів на тиждень).
Соматична концентрація, або аутогенне тренування, може викликати особливі фізичні відчуття, які найчастіше асоціюються з розслабленням. Л.Мейсон наголошував, що передумовою успіху соматичної концентрації є деякий рух у напрямі формування стану, що наближається до розслаблення. За його словами, це пасивна концентрація на тілесних відчуттях (тепло, обважнілість), що полегшує виклик очікуваних симптомів. Інший дослідник Дж.Сміт, описує ефективні способи розслаблювальної концентрації на сонячному сплетінні, хребті, серці, горлі, очах [9, с.298].
Уявлення на задані теми. Послаблення стресу може бути не тільки послідовністю різноманітних проявів уваги, пов’язаних із соматичною концентрацією, але також із різними типами зовнішньо зорієнтованої уваги. Тематичне уявлення, що назване також візуалізацією, часто застосовується в аналогічних підходах. Цю діяльність можна розглядати як приємні мрії або як цілеспрямоване споглядання послаблюючих стрес сцен, місць, подій, поведінок. Дж.Сміт пропонує низку часто вживаних розслаблювальних уявлень:
Медитація – метод чи група методів, особливостями яких є спрямування уваги на прості стимули. На відміну від уявлень на задані теми і споглядання, де уявлення має особливе значення як спосіб розслаблення, “медитація пов’язана з повною індиферентністю, концентрацією уваги на повному “ніщо”. Медитатор вимагає тільки трьох