Розрізняють три стадії стресу (Таблиця 1.1.)

Таблиця 1.1.

Стадії стресу

№ | Стадії стресу | Загальна характеристика

1. | Стадія тривоги | Це перша стадія, що виникає з появою подразника, який викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін у людини: пришвидшується дихання, піднімається артеріальний тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення психіки, вся увага концентрується на подразнику, підвищений особистісний контроль ситуації.

2. | Стадія опору | Це стадія, яка настає у тому випадку, якщо фактор, що викликав стрес, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи “резервний” запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.

3. | Стадія виснаження | Ця стадія характеризується тим, що подразник продовжує діяти та відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму. Стрес “захоплює” людину і може привести її до захворювання [13, с.60].

При впливі негативних подразників в людини формується оцінка ситуації як загрозливої. Ступінь загрози в кожної людини своя, але в будь-якому випадку це викликає негативні емоції. Усвідомлення загрози і наявність негативних емоцій “штовхають” людину на подолання шкідливих впливів: вона прагне боротися з фактором, що заважає знищити його. На це особистість спрямовує усі свої сили. Якщо ситуація не дозволяє, а сили для боротьби закінчуються, можливий невроз і ряд незворотних порушень в організмі людини. Наявність усвідомленої загрози – це основний стресовий фактор людини. Оскільки в тих самих ситуаціях одні люди бачать загрозу різного ступеня, а інші в цих же умовах не бачать її зовсім, то і стрес, і його ступінь у кожного свої.

Виникнення загрози викликає у відповідь захисну діяльність. В особистості активізуються захисні механізми, минулий досвід, здібності. Залежно від відношення людини до загрозливого фактора, від інтелектуальних можливостей його оцінки формується мотивація на подолання труднощів. Загроза є вирішальним чинником у виникненні стресу. Людина може відчувати небезпеку своєму здоров’ю, життю, матеріальному благополуччю, соціальному станові, самолюбству, своїм близьким і т.д.

Стан стресу може бути гострим або мати хронічний характер. Раніше вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки екстремальні ситуації. У цьому випадку йдеться про гострий стрес. В наш час особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу [15, с.16].

Близькими до поняття “стрес” є поняття “афект” та “тривожність”.

Афект (лат. affectus – настрій, хвилювання, пристрасть) – сильне і короткочасне нервове збудження, емоційний стан, що супроводжується різко вираженими руховими проявами, змінами у діяльності внутрішніх органів, втратою вольового контролю за власними діями і бурхливим вираженням емоцій [28, с.37]. С.Рубінштейн зазначав, що у стані афекту людина “втрачає голову”, а тому при афективній дії може бути порушений свідомий контроль у виборі дії. Причинами виникнення афектів можуть бути не лише фактори, пов’язані із біологічними потребами та інстинктами людини, а й порушення соціальних взаємин (завдана кривда, нанесена образа, проявлена несправедливість). Іноді афект виникає при повторенні ситуацій, які викликають у людини негативний стан. Для стану афекту характерне звуження поля свідомості людини, за якого увага повністю зосереджується тільки на обставинах, які викликали афект. При сильному афекті порушення свідомості може призвести до часткової чи навіть повної амнезії, коли людина не може згадати окремі епізоди події, що відбулася, і власні дії. Афект знижує можливості довільної регуляції поведінки, тому рекомендації для його подолання спрямовуються на запобігання афекту шляхом уникання ситуацій, які його провокують, відвертання уваги людини від них, переключення її уваги і свідомості на інші обставини і дії, що мають відволікаючий харакрер.

Психологія відносить афекти до галузі почуттів, а пристрасті – до галузі волі. Однак, слід відрізняти афекти від пристрастей: перші виникають раптово і швидко, досягнувши своєї вищої напруги, і настільки ж швидко зникають, поступившись місцем реакції; пристрасті відрізняються найбільшою тривалістю і сталістю, розвиваються часто досить повільно, але, раз опанувавши позитивним станом людини, тільки з великою силою можуть бути подавлені.

Ступені афектів досить різні. На вищій напрузі вони діють досить негативно, іноді навіть заподіюючи смерть, як наприклад переляк з радості або страху. Почуття, викликані афектом, можуть бути як приємними, так і неприємними або навіть одночасно і радісними, і сумними (наприклад, при подиві). Стосовно способу впливу на життєдіяльність людини, афекти поділяються на збудливі (гнів, помста, радість) та гнітючі (скорбота, сум і т.ін.). При вищих ступенях афекту, сама природа подбала про засоби подолання афекту за допомогою сліз чи сміху. Немає ніякої підстави стверджувати, що тільки людина піддається афектам, тому що й у тварин проявляються подібні явища. Однак, тільки людина як вища духовна істота, здатна придушувати в собі та контролювати афектами [15, с.167].

У сфері сексуальних відносин афект може виникнути як реакція на суперечності між уявленнями людини про свої великі сексуальні можливості і неможливістю підтвердити завищену самооцінку в реальному житті. Афективними спалахами часто супроводжуються переживання сексуальних невдач і особливо ревнощі. Афект розвивається в критичних умовах при нездатності людини знайти інший вихід з небезпечної або несподіваної ситуації. Характерною рисою афекту є його владність. На короткий час афект підпорядковує людину і позбавляє її можливості критично оцінювати ситуацію, раціонально керувати своєю поведінкою, звужує свідомість, тобто увага людини цілком зосереджена на обставинах,