В експериментальному дослідженні ми також використовували методику на визначення рівня особистісної адаптованості школярів за А.Фурманом. За допомогою цієї методики ми визначили відношення підлітків з функціональними обмеженнями до школи, сім’ї та до позашкільного середовища, тобто до соціальних умов.

Адаптація включає пристосування організму до постійних і мінливих умов зовнішнього середовища (сезонних змін темпераменту, освітленості, вологості, змін у харчуванні та змін організму, пов’язаних із виникненням чи втратою деяких функцій [23].

Провівши цю методику, ми отримали наступні результати. Адаптивний рівень мають 16% респондентів, неадаптивний – 84% респондентів. Неадаптивний рівень поділяється на неочевидний та очевидний. Неочевидний

рівень адаптованості переважає – 50% опитувальних респондентів, а очевидний становить 34%.

Рис. 2.2 Аналіз рівня адаптованості підлітків до соціальних умов (%)

Адаптивність є одним із найважливіших критеріїв при конструюванні складних технічних систем, які мають механізми саморегуляції. У психології інтенсивно вивчають адаптивність людини як особистості в соціальному середовищі з урахуванням вимог суспільства, властивих потреб, інтересів і можливостей. Низький рівень адаптивності – 16% респондентів полягає в тому, що підлітків з функціональними обмеженнями несприймають, недооцінюють, нерозуміють і їм недовіряють. Їм важко адаптуватись до умов навколишнього середовища, але вони є адаптованими до умов сім’ї та до умов школи. Тому, що саме в сім’ї та в школі до них ставляться з повагою, з любов’ю та довірою, адже завдяки батькам вони є на цьому світі та завдяки вчителям вони здобувають знання.

Неадаптованість – це особистий мотив, спрямований на розвиток особистості і виявляється в активності надситуації захопленої дії [31]. Неадаптованість, за Фурманом, поділяється на неачевидну, яка має від 50 до 56 балів та очевидну, яка має від 40-49 балів. 50% підлітків з особливими потребами є неочевидно адаптованими. Тобто, вони вміють адаптовуватись, але не повністю. В них виникають деякі труднощі. Неочевидна адаптованість характеризується невеликими проявами непристосованості підлітка з функціональними обмеження до умов навколишнього середовища. Інші 34% учнів є очевидно неадаптованими, тобто підліток не вміє адаптовуватись до різних умов життєдіяльності і в них це є помітно, що їм важко адаптуватись до умов школи та до умов позашкільного середовища.

Серед опитаних нами підлітків не було виявлено дезадаптованих. Дезадаптованість констатується у випадку неуспішності зреалізованих цілей, або ж при двох чи більше рівних та значущих цілей; це може свідчити про незрілість особистості, невротичних відхилень, зезгармонія в сфері прийняття рішень або ж може бути наслідком екстремальності ситуації.

Отже, 84% респондентів є неадаптованими і маєть досить високий рівень зазначеної ознаки. Вони не вміють адаптуватись до умов навколишнього середовища, їм важко спілкуватися з оточуючими людьми через невпевненість, відсутність умов для їхньої успішної соціалізації. В деяких з учнів неадаптованість є неочевидною, тобто вони не проявляють на зовні свої недоліки, а інші є очевидно неадаптованими, вони не вміють адаптовуватись і це помічають інші люди (вчителі, батьки, товариші). Серед обстежених нами дітей-інвалідів 84% респондентів є неадаптованими, а 16% - є адаптованими до умов сім’ї, школи та позашкільної сфери. Адаптованість проявляється в тому, що вони знають та вміють адаптовуватись до умов сім’ї (сильні емоційні зв’язки батьків з підлітком, злагода в сім’ї, високий рівень виховання та довірливі відносини підлітка з батьками), до умов школи (для підлітка з функціональними обмеженнями вчитель є авторитетом, він поважає та довіряє вчителям, з однакласниками в нього дружні стосунки).

Під час експериментального дослідження ми використовували метод спостереження. Метод спостереження визначається тим, що матеріал для цого береться з життя при спостереженні за психічною діяльністю індивіда у взаємодії з іншими людьми. Спостереження характеризується як один з емпіричних методів соціально-психологічного дослідження, який виявляється в чуттєвому пізнанні явищ [20, с.13].

Ми спостерігали за учнями під час навчання. Поводились вони так як і всі підлітки, але писали, читали, говорили, думали трохи повільніше. Вони з повагою та довірою ставляться до своїх вчителів, поважають думки один одного, активно спілкуються між собою. Підлітки з функціональними обмеженнями почуваються комфортно в школі і сім’ї. Ми проводили спостереження в сім’ях, де прживають підлітки з особливими можливостями. Батьки тут ставляться до дитини з любов’ю, терпеливістю та довірою. Головними пріорітетами в сім’ї є гуманістичні цінності. Вони поважають думки один одного, враховують кожну пропозицію, допомагають один одному у виконанні певних завдань.

Отже, в цілому дослідження респондентів показали досить високі результати. Домінують низькі та середні показники і це свідчить, що підлітки з функціональними обмеженнями вміють самостійно знаходити вихід з життєвих проблем та конфліктів. Їхній рівень адаптованості є низьким, але це їм не заважає бути людяними, доброзичливими та щирими. А також спотерігаючи за підлітками з особливими потребами, ми виявили їхнє доброзичливе ставлення до інших, повагу один до одного, розуміння, довіру та любов, яка панує між підлітками у школі та в сім’ї.

2.2. Соціально-педагогічна робота з підлітками з особливими потребами як умова їх ефективної соціалізації

Соціально-педагогічна робота із людьми з особливими потребами сприяє підвищенню рівня соціальної адаптації індивіда або групи, профілактиці явищ дезадаптації, соціокультурній реабілітації та розвитку людини.

Про функцію соціальної адаптації можна говорити як про “швидку допомогу”, яка в ідеалі співпадає з розвитком несприятливих подій, які загрожують кризою дезадаптації. Профілактика спрямована на протидію можливим, прогнозованим негативним факторам і наслідкам впливу несприятливих ситуацій. Функція реабілітації здійснюється тоді, коли певні порушення уже відбулися і призвели до деяких