“ускладнень” в житті людини. Саме ці різноманітні наслідки певної несприятливої події і прагне змінити клієнт при підтримці соціального педагога. В реальній практиці одна і та ж дія соціального педагога може мати адаптаційне, профілактичне і реабілітаційне значення.
Але, працюючи з конкретною категорією клієнтів, можна виявити домінуючу функцію в змісті соціально-педагогічної діяльності. Так, скажімо, у роботі з сім’єю, яка виховує дитину з особливими потребами, провідною функцією є реабілітація. Це пов’язане з тим, що інвалідність дитини досить часто стає причиною глибокої й тривалої соціальної дезадаптації всієї сім’ї, для розуміння причин якої необхідно звернутися до аналізу проблеми інвалідності [8, с.62].
Зміст соціально-педагогічної роботи з підлітками, які мають функціональні обмеження, як правило, включає такі напрями:
вивчення соціально-психологічного стану клієнта;
соціально-педагогічне дослідження особливостей соціалізації дитини;
побутова реалізація (навчання елементам самообслуговування та дотриманню найпростіших норм поведінки в різних мікросоціумах);
психологічне консультування дітей;
консультування членів сімей, де виховуються діти-інваліди, з правових та психолого-педагогічних питань;
психолого-педагогічна корекційна робота;
розвиток потенційних творчих можливостей дітей;
формування особистісних якостей дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу;
організація культурно-розважальної діяльності дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу;
організація дозвілля дітей через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;
професійна орієнтація підлітків з вадами здоров’я;
лобіювання пропозицій на рівні органів місцевої влади і самоврядування щодо поліпшення роботи з підлітками з вадами здоров’я;
координація діяльності різних соціальних інститутів, що опікуються проблемами дітей з особливими потребами [17, с.65].
Традиційні технології, форми і методи роботи, за якими реалізуються зазначені напрями діяльності добре відомі в практиці роботи ЦССМ. Але, загалом, дотримуючись типового технологічного алгоритму соціальної допомоги, який складається з трьох етапів (підготовчого, реалізації та підсумкового), важливо розуміти специфічні особливості кожного з них, враховуючи специфіку даної категорії клієнтів.
Так, на першому етапі основним завданням соціального працівника, яке вирішується за допомогою вивчення сімейної ситуації, соціально-психологічного стану підлітка та соціально-педагогічного дослідження особливостей його соціалізації, стає визначення того, до якої групи клієнтів доцільно віднести:
1) до тієї, члени якої можуть (залежно від віку) навчатися у звичайному дитячому садку, загальноосвітній школі, відвідувати школу в ролі пасивного користувача або активного учасника заходів загального призначення, що влаштовують ЦССМ для здорових дітей і молоді, працювати в умовах звичайного виробничого середовища;
2) до групи, члени якої змушені (залежно від віку) навчатися у спеціальному дитячому садку, спеціальній школі, школі-інтернаті для дітей з певними порушеннями (часто за умови проживання вдома);
3) до групи, члени якої постійно перебувають в умовах батьківського догляду, навчаються вдома за індивідуальним графіком, не можуть брати участі в заходах загального призначення, можуть працювати лише в надомній формі;
4) до групи, члени якої постійно перебувають в умовах батьківського догляду, визнані ненавчуваними, непрацездатними в будь-яких формах, позбавлені будь-яких можливостей соціалізації.
Залежно від приналежності клієнта до тієї чи іншої групи розробляється план допомоги, який реалізується на другому етапі.
Для клієнтів першої групи переважно застосовується психологічне консультування дітей і батьків, консультування членів сімей з правових та психолого-педагогічних питань, заходи щодо сприяння розвитку потенційних творчих можливостей дітей, формування особистісних якостей дітей спецільними засобами психологічного тренінгу, організація культурно-дозвіллєвої діяльності, сприяння продовженню навчання, професійній орієнтації та працевлаштуванню підлітків з особливими потребами (якщо реабілітаційні заходи не призвели до покращення здоров’я, до норми у тих випадках, коли патологія може бути усунена).
Для клієнтів другої групи до вищезазначеного додається діяльність щодо сприяння медико-соціальній реабілітації.
Для клієнтів третьої групи до вищезазначеного додається робота щодо побутової адаптації та реабілітації, навчання навичкам самообслуговування, посильної участі у веденні домашнього господарства тощо. Важливим стає ініціювання, лобіювання і координація зусиль різних державних і громадських організацій щодо задоволення особливих індивідуальних потреб цієї групи клієнтів. Особливе значення має зв’язок з навчальними закладами щодо організації навчання вдома за індивідуальним графіком або в інших формах (у багатьох містах і районах ця вимога закону реалізується недостатньо – за даними соціологічних опитувань, виконаних на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді і Київського ЦССМ у 1991-1992 рр., близько 20% респондентів ніде не навчалися), сприяння працевлаштуванню клієнтів у надомній роботі.
На час роботи групи тимчасового перебування батьки можуть залишати дітей у центрі, вирішувати інші проблеми. Це важливо з погляду на те, що майже половина дітей виховуються у неповних сім’ях, притому матері не працюють, доглядаючи за дитиною. Вони були замкнені в чотирьох стінах наодинці зі своїми проблемами та хворою дитиною, відповідно й перебували в складному психічному стані. Тому в центрі ведеться робота з батьками, застосовуються спеціальні тренінги, працює клуб, відбуваються спільні заходи, відзначаються свята, влаштовуються просвітницько-інформаційні зустрічі з працівниками медичних, педагогічних, соціальних установ. Працює група батьківської взаємодопомоги, тому багато проблем побутового обслуговування (ремонт одягу, взуття, побутової техніки, житла тощо) вирішуються на громадських засадах.
Організація подібних центрів під егідою ЦССМ, очевидно, є найбільш перспективним шляхом соціальної допомоги сім’ям, які виховують дітей з особливими потребами зі складними діагнозами, не перекладаючи опіку щодо них на інтернатну систему.
При такому підході соціально-педагогічна допомога дітям-інвалідам визначається як професійна або волонтерська діяльність, яка спрямована на гармонізацію та гуманізацію відносин особистості і суспільства через педагогізацію середовища дитини і надання соціальних послуг. У структурі соціально-педагогічної допомоги першим виділяється соціальний компонент. Тому цілком природним є задоволення особливих потреб дітей з особливими потребами через надання соціальних послуг.
Соціальні послуги є системою соціальних дій, які спрямовані на задоволення потреб людини. У вузькому значені слова - це система соціальних зручностей, що надаються особистості. Зміст соціальних послуг становлять: інформаційно-консультаційна допомога сім'ї із