Немає сумніву в тому, що діти, які з раннього віку залишаються без батьківської опіки, за деякими неявними психологічними характеристиками відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ї: за одними параметрами вони перебувають на рівні своїх ровесників, чи навіть випереджають їх, за іншими – різко відстають не тільки від своїх однолітків, але й від більш молодших. Наслідки цих відхилень проявляються і в дорослому житті, до якого колишні вихованці дитячих будинків та інтернатів досить важко адаптуються.

Шляхи оновлення та демократизація суспільства в умовах розвитку незалежної України потребують розробки нових підходів щодо виховання та влаштування дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

З метою належного захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 01.01.2004 року, регулює питання влаштування цієї категорії дітей, зокрема шляхом:

1) усиновлення, встановлення опіки чи піклування (опіка встановлюється над дітьми, які не досягли 15 років; піклування – над дітьми віком від 15 до 18 років) з боку родичів дитини, в окремих випадках – з боку нерідних дитині осіб;

2) влаштування в дитячі будинки сімейного типу (дальше ДБСТ) та прийомні сім’ї (дальше ПС), як альтернативі інтернат ним закладам.

Аналізуючи стан справ дітей-сиріт в Україні можна сказати, що ця категорія дітей потребує особливого правового та соціального захисту. Держава як головний соціальний інститут забезпечує цей захист через відповідні нормативно-правові акти.

1.2 Сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Проблема опіки і виховання є показником суспільних, економічних явищ і ступеня цивілізаційного розвитку даної історичної епохи. З точки зору історії виховання цей процес формувався разом з виховними і культурними моделями в окремих періодах людського розвитку.

Опіка – це форма устрою дітей-сиріт, що залишилися без батьківського піклування з метою виховання, освіти та утримання.

Система державної опіки в Україні створювалася за умов старої політичної системи. В її основу були закладені ідеї колективного виховання дітей. Відповідно, Україна успадкувала велику систему інтернатних закладів, де діти позбавлені індивідуальної опіки. Час повернутися до історичних витоків, трансформувати існуючу систему опіки і піклування від колективних форм виховання до сімейних.

Розвиток сімейних інститутів влаштування дітей–сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що в останні роки набув загальнодержавного значення, є життєво необхідною умовою виховання дітей, позбавлених можливості виховуватися в біологічній родині.

Усиновлення, опіка, піклування над дітьми – перевірені часом форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тоді як альтернативні форми, що набули розвитку останнім часом, - ПС, ДБСТ є інновацією сімейного законодавства України.

Усиновлення є найбільш прийнятною і сприятливою формою виховання, за якої дитина в правовому відношенні прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів батьків, рідну сім’ю.

Згідно із Сімейним кодексом України усиновлення здійснюється стосовно дитини – особи до досягнення нею повноліття з метою реалізації її найкращих інтересів і спрямоване на забезпечення стабільних та гармонійних умов життя.[28,15].

Кількість дітей, яких може усиновити одна особа, не обмежується.

Усиновителями можуть бути повнолітні дієздатні особи. Між усиновителем і дитиною різниця у віці повинна становити не менше ніж 15 років.

Не можуть бути усиновлювачами особи, обмежено дієздатні чи недієздатні; позбавлені батьківських прав, стосовно яких було скасовано усиновлення; які перебувають на обліку чи лікуванні у психоневрологічному або наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами; не мають постійного місця проживання та постійного доходу; мають захворювання, визначені Міністерством охорони здоров’я як такі, що унеможливлюють прийом на виховання дитини. Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

Відповідно до статті 226 Сімейного кодексу України особи мають право на збереження таємниці процесу підготовки та рішення суду про усиновлення дитини.

Стаття 235 Сімейного кодексу України делегує органу опіки та піклування здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини до досягнення нею повноліття.

Влаштування дитини в сім’ю па правах рідної є, безперечно, найкращою формою її влаштування.

Оформлення опіки є найбільш усталеною державою формою влаштування на виховання в сім’ю дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів[28,19].

Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли 14 років, а піклування – над дітьми віком від 14 до 18 років. Принципова відмінність між опікою і піклуванням визначена тим, що дитина віком до 14 років (малолітня особа) має часткову цивільну дієздатність, і опікун здійснює захист прав та інтересів такої дитини від її імені. У віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) дитина набуває неповної цивільної дієздатності, що передбачає розширення її прав – можливість самостійно розпоряджатися особистими доходами, результатами інтелектуальної, творчої діяльності, здійснювати інші фінансові операції за наявності згоди батьків або піклувальників.

Опікуни, як правило, вибираються із числа осіб, які є близькими родичами підопічного, що перш за все передбачає збереження між дитиною і опікуном родинних зв’язків.

Дитина, над якою встановлено опіку (піклування), не втрачає статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає державні пільги, передбачені для такої категорії дітей.

Опікун (піклувальник) зобов’язаний виховувати дитину, піклуватися про стан її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток та забезпечення одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Опікуни (піклувальники) не мають права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками чи іншими родичами, якщо це