Життєвий світ людини не завжди формується відповідно до потреб і потенцій особистості, на реалізацію яких інколи саме життя накладає жорсткі обмеження. У тяжко хворої людини "зовнішня" частина її життєвого світу раптом "стискується" до чотирьох стін лікарняної палати. Якщо людина в такій ситуації не бачить позитивних перспектив свого стану, їй потрібно допомогти їх знайти. Є цікавий досвід роботи з онкологічними хворими методом психодрами: ігрова побудова життєвих перспектив допомагала їм подолати життєву кризу, а часом і смертельну хворобу [10].

Ще драматичніше складається доля людини, приреченої хворобою на обмеженість до кінця життя. Важко уявити, що змушена переживати особа, яка, наприклад, виявляється паралізованою, або втрачає зір чи слух, ноги, чи руки. Біда, що навалюється на неї, є настільки тяжкою, що спричиняє велику життєву кризу, із якої дуже важко вибратися самостійно, без допомоги психолога чи психотерапевта. І навіть після успішного подолання життєвої кризи особі доведеться вчитися жити по-новому, відновлювати втрачену життєву компетентність.

Не менш драматично складається доля людини, обмеженої в основних життєвих виявах із раннього дитинства, або від самого народження. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату, серед яких можна назвати каліцтво, параліч кінцівок, дитячий церебральний параліч, приречені на постійну залежність від особи, яка їх доглядає, що саме по собі є тяжким життєвим іспитом і здатне викликати значні психологічні проблеми. Життєвий світ такої дитини деформовано тим, що він має різко скорочену зовнішню частину, до якої входять тільки найближчі предмети, а внутрішня частина характеризується обмеженням репертуару життєвих ролей. Для такої дитини звичайні, з погляду здорової людини, дії перетворюються на важкі випробовуванням. Приміром, подорож за межі власної кімнати без сторонньої допомоги може стати таким самим складним завданням, як підкорення гірської вершини, або політ у космос.

Обмеження сприймання навколишнього світу (слабкий зір, слух, сліпота, глухота тощо), також накладають відбиток на формування специфічного життєвого світу, який крім своєї обмеженості відрізняється нестачею або цілковитим браком важливих складових: те, чого не може сприймати дитина, опиняється начебто за межами життєвого світу, існує майже віртуально. У таких дітей (а також у інших, що страждають на німоту, мутизми, тяжкі форми заїкання) різко звужено комунікація з оточуючими. Між дитиною і навколишнім світом виростають напівпрозорі і непрозорі бар'єри, які роблять цей світ недоступним, недосяжним, немов би віддаляють його в просторі й часі.

Дисгармонійність життєвого світу спричиняється не лише проблемами, що пов'язані з фізичними вадами. Безліч психологічних проблем є причиною низької життєвої (в тому числі і рольової) компетентності, хоча це не так помітно, як за фізичної інвалідності. "Психологічна інвалідність" також призводить до обмеження репертуару життєвих ролей і збіднення соціального атома (узяти хоча б проблему самотності), заважає повноцінній самореалізації особистості, є причиною багатьох деформацій життєвого світу, коли він сприймається як щось вороже, стає джерелом психотравматизації. Ці та інші проблеми так чи інакше пов'язані з особливостями рольової компетентності.

3.3. Структура рольової компетентності.

Одним з компонентів рольової компетентності є рольова варіативність, тобто різноманітність репертуару психологічних ролей особистості, багатство її рольової поведінки. Крім стандартного набору соціальних та міжособових ролей у референтних групах, ролей, що визначаються становищем особи в соціумі, її статусом, рольова компетентність передбачає існування багатьох різновидів цих ролей. Наприклад, сімейна роль не обмежується однією, нехай і найважливішою функцією, а виявляється в багатьох функціях залежно від обставин (друг, співрозмовник, коханець, господар тощо). Міжособові ролі мають також значний спектр варіантів, що дає особистості змогу бути іншою в кожній новій ситуації спілкування.

Іншою складовою рольової компетентності є рольова гнучкість, тобто вміння легко переходити від однієї ролі до іншої. У багатьох життєвих ситуаціях буває необхідність відмовлятися від деяких ролей, які за певних умов стають неконструктивними і перетворюються на джерело психологічних проблем. Негнучка, ригідна особистість ніби "застрягає" на окремих ролях, не може відмовитися від них, або прийняти на себе нову роль. Така особливість стає причиною її низької адаптивності. Це надто помітно в період соціальної кризи, коли стрімко змінюються умови життя, перебудовується рольова структура суспільства. Багато хто не може пристосуватися до нових соціальних ролей, не здатен засвоїти нові вимоги до професійної діяльності та інших видів соціальної активності. На перший погляд, така безпорадність притаманна людям старшого віку, але насправді людей як з високим, так і з низьким показником рольової гнучкості багато в усіх вікових групах, хоча він має тенденцію знижуватись з віком.

Третім параметром рольової компетентності є рольова глибина, тобто розвиненість глибинної структури ролей, опора в рольовій поведінці не лише на рольові очікування навколишніх осіб (хоча зовсім не зважати на них неможливо - це також веде до дезадаптації), а й на такі особистісні складові, як рольова ідентичність, рольова Я-концепція, рольове переживання. Останнє є дуже важливим компонентом життєвої ролі, оскільки виявляється індикатором включеності ролі в життя людини, зрештою стає показником психологічного володіння роллю. Рольове переживання - це сукупність своєрідних емоційних станів і процесів, що супроводжують рольову поведінку. Потреба в рольовому переживанні (тобто в новому чуттєвому досвіді, що набувається в процесі виконання ролей) - також важлива складова рольової глибини особистості. Крім того - здатність до глибоких рольових переживань - це одна з характеристик акторського мистецтва, яке, без сумніву, має спиратись на високу рольову компетентність.

Нарешті, четвертим компонентом рольової компетентності є здатність до рольової децентрації та прийняття ролі інших (протилежна риса має