Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 37

УДК 37.013.42:130.2

А. О. РИЖАНОВА

«ХЛОПЦІ САВОНАРОЛИ» ЯК ПЕРШИЙ ДОСВІД СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЧЕРЕЗ ДИТЯЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Аналізується у філогенезі процес становлення дитячих організацій як фактора соціалізації нової генерації.

Ключові слова: «хлопці Савонароли», дитячі організації у філогенезі, соціалізація нової генерації, фактори соціалізації.

Анализируется в филогенезе процесс становления детских организаций как фактора социализации нового поколения.

Ключевые слова: «ребята Савонаролы », детские организации в филогенезе, социализация нового поколения, факторы социализации.

The process of formation of children organizations as a factor of socialization of new generation is analyzed in philogenesis.

Key words: «Savonarola boys», children organizations in philogenesis, socialization of new generation, factors of socialization.

Досвід позитивної соціалізації нового покоління через дитячо-юнацькі організації поширився в індустріальному суспільстві зі становленням скаутизму, проте, історія знає факт середньовіччя, коли дітьми маніпулювали в організації для впливу на соціальні стосунки в мікросоціумі, зокрема на батьків. У інформаційну добу об'єктивно провідною віковою соціальною групою стає молодь, яка швидше адаптується до соціокультурних змін та продукує нові знання, інформацію — головне джерело розвитку людства нової епохи. Отже, від ефективної соціалізації дітей та молоді, зокрема: формування їхньої духовності та соціальної спрямованості на творчість, толерантність, інтеграцію, залежатиме майбутнє світу. Дитячі та юнацькі організації надають можливість новій генерації самоусвідомитися як реальний соціальний суб'єкт, самовизначитися зі своїми новими соціальними ціннісними орієнтаціями та почати самореалізовуватися. Тому в умовах гуманізації та демократизації суспільства актуальності набувають саме дитячі організації та рухи, що викликає в соціальних педагогів необхідність вивчення як позитивного, так і негативного досвіду соціалізації в дитячо- юнацьких об'єднаннях для запобігання антисоціальному розвиткові наших соціальних нащадків.

Про нагальну необхідність дослідження означеної проблеми свідчить зростаюче коло науковців, що її вирішують, а саме: В. Барабаш, М. Бая- новська, С. Бобришева, І. Валгаєва, А. Волохова, В. Головенько, В. Кулик, Л. Легошина, Н. Онищенко, О. Панагушина, М. Піддубна, Ю. Поліщук,

Г. Сабітова, С. Харченко, С. Чернета, Л. Ярова та інші. Проте історію виникнення дитячих організацій у філогенезі досліджено недостатньо, тому метою нашої публікації є аналіз у філогенезі, з соціально-педагогічної точки зору, процесу становлення дитячих організацій як фактора соціалізації нової генерації.

Перш ніж охарактеризувати першу дитячу організацію, слід нагадати, що гуртова соціалізація дітей була єдино можливою за первісних часів. Лише приблизно за 9 тис. р. до н.е. виникнення сім'ї примусило дітей одного покоління «розлучитися». Внаслідок соціального розшарування безпосередня життєдіяльність і підготовка до «дорослого» життя починають дедалі більше віддалятися один від одного. Єдине колективне виховання дітей поступово змінювалося на сімейно-станове, у цілях, змісті, формах і методах якого віддзеркалювалися майновий і соціальний стан родини в общині [10].

Процес домінування сімейно-станового соціального виховання підлітків та юнаків відбувався суперечливо. З одного боку, модифікувалася організація сімейного виховання, з іншого — воно доповнювалося формами виховної діяльності, що контролювалися общиною. У епоху розпаду первісного суспільства виник такий соціально-виховний феномен, як виховательство, котрий сприяв подоланню суперечностей у племінному і сімейному вихованні, збереженню традиції колективного соціального розвитку підлітків.

Виховательство (аталичество, годувальництво) — звичай виховання дітей поза рамками рідної сім'ї — було поширене в багатьох народів (у деяких — до середини XVIII ст. [1, 11] ). Серед причин його виникнення науковці вважають такі: «консолідація племінного суспільства на противагу руйнуванню його класовою нерівністю; зміцнення родоплемінних зв'язків не лише завдяки кровнородинним, а ще й квазіродинним стосункам (за допомогою соціальної педагогіки); регенерація зв'язків конкретної родини з батьківськими і материнськими родами; намагання не розбещувати дітей і уникання суперництва між дорослими і дітьми; збереження первісної спільності дітей в умовах відокремлення родинних малих груп; здобуття додаткових знань, набуття навичок, які не могла надати рідна сім'я тощо» [1, 10].

На виховання віддавали в родину рівного або вищого соціального статусу. Діти вождів виховувалися в сім'ї вельможної людини, на рівень нижчої. Соціальний розвиток підлітків та юнаків ґрунтувався у виховательстві не на певному стані батьків, а саме на соціальному вихованні, зокрема в колективі однолітків. Його засобами були навчання традиційних сказань і магії, релігійних ритуалів і моральних максимумів, військових мистецтв і музики, правових норм і різних ремесел [1].

Досвід колективної соціалізації підлітків та юнаків чоловічої статі намагалися відновити в античності, використовуючи школу. У Лакедемонській

державі з семи років хлопець залишав родину і починалося суспільно-державне, по суті «публічне» (Л. Модзолевський [9]) виховання в школі- казармі, яка існувала на кошти держави. Та цей заклад і не був школою в сучасному розумінні, радше він походив на «будинки для молоді» первісного суспільства [5] для виховання соціальної людини. Проте змістом виховання в них була підготовка до військової справи, на відміну від первісного суспільства, де набували певних трудових навичок, умінь, ознайомлювалися з обрядами.

Компенсуючи відсутність сімейних виховних впливів після семи років, у Спарті, мабуть уперше, цілеспрямовано використали наставництво в соціальному вихованні нової генерації, зокрема і дівчат. Дорійці звичайно доручали менших дітей юнакам, які були і товаришами, і вихователями для них. Кожний юнак мав свого опікуна, натхненника серед старших за них. Вихователів з вихованцями пов'язували не економічні інтереси чи обов'язок, а взаємна повага, дружба. Вихователь був не просто взірцем для дитини — вона хотіла наслідувати його, тому виховання було взаємним. Через дружбу з дорослішими


Сторінки: 1 2 3 4