Середньовіччя є епохою, коли, серед іншого, виникла перша дитяча організація, яку очолював священик Джіроламо Савонарола (1452-1498 ). Справа в тому, що з XIII-XIV ст. під вихованням дедалі частіше розуміють лише релігійний (оскільки релігія визначала будь-який напрям життя в християнській імперії Європи) розвиток саме дітей. І цьому є логічне пояснення — більшість народів, а значить, і дорослих, вже християнизовані, отже, справа лише за новою генерацією. Релігійні проповідники, які були досить популярні і значно поширилися з середини XIV ст., намагалися впровадити модель авторитарного, патріархального ригористичного виховання. Ця модель ґрунтувалася на традиції, авторитеті і Божій волі. Найпоширенішими стають проповіді на сімейні теми, оскільки саме на родину покладалася відповідальність за християнизацію, а в середньовіччі це означало олюднення молоді. У сімейному вихованні дітей домінували провідні «чесноти» — страх і любов до Бога, рабська покора і шанування батьків, слухняність і смиренність у соціумі. Для дівчат додається — «сором у світі, який коштує більше, ніж усе золото світу», і «усвідомлення своєї провини» [4, с. 59].

Проте релігійно-політичний діяч, теолог Джіроламо Савонарола намагався об'єднати дітей, щоб протиставити їх батькам у релігійному вихованні. Експериментальна спроба, уникаючи батьків, звернутися з проповідями безпосередньо до дітей, молоді, була зроблена наприкінці XV ст. і закінчилася повним крахом. Викликана вона була ідеєю Дж. Савонароли побудувати через політичні реформи у Флоренції «град Божий», царем якого стане сам Христос. Безрезультативність його практичних намагань,

на думку експериментатора, зумовлювала порочність дорослих. Тоді Савонарола протиставляє простоту і благочестя підлітків витонченості в гріхах батьків. Він зробив замах на «святе святих» — на покору дітей батькам (яку протягом багатьох століть плекала церков), закликавши виступити дітей проти батьків і матерів: «Не бажайте наслідувати вказівкам своїх дурних батьків! Коли вам говорять: «Не йди до проповіді, не стрижи волосся, коли вас хочуть зробити похітливими, — не підкоряйтеся їм! ...Не намагайтеся бути, як ваші погані батьки, зверніться до Бога, а ви, дівчата, не уподібнюйтесь вашим матерям» [8, с. 170-171].

Щоб досягти зазначеної мети, брат Джіроламо спробував через підлітків вплинути не лише на батьків, але й дорослих у цілому. Тому, використавши прагнення молоді до соціальної активності, створив першу у філогенезі, зокрема у Середньовіччі, дитячу організацію.

Склад її був різним за віком, статтю, соціальним станом батьків, тому навіть жорстка дисципліна в системі організації дітей, скопійованій з принципів устрою влади у Флоренції, не допомагала з наведенням там ладу. Досвід організації «хлопців Савонароли» продемонстрував небезпеку для суспільства і для самої молоді використання дітей у політичних цілях дорослих. Дитячі загони виявили жахливі зловживання, виконуючи обов'язки щодо виправлення звичаїв жителів Флоренції. Маніпулюючи дітьми, Савонарола вимагав від них вигнання з міста содомитів, ігроків, куртизанок, лихварів. Стосовно тих, хто чинив опір, вживали крайніх заходів — навіть спалення на вогнищі, до тих, хто лихословив — тортури з вириванням язика, в куртизанок висмикували ніздрі [8, с. 172]. Зрозуміло, що при таких «завданнях» контроль над дітьми зберегти було неможливо, тому закінчилося це все бійками між «хлопцями брата» та дитячими загонами супротивників Савонароли. Його «опікування» дітьми «сповіщало» про початок жорсткого консерватизму релігійного (соціального за суттю) виховання, зокрема стосовно молоді.

Позитивним (оскільки середньовічна дитяча організація під керівництвом Д. Савонароли радше калічила душі хлопців) елементом теорії та практики соціальної педагогіки індустріальної доби став дитячий рух. Фахівці стверджують [3], що ідея сучасної дитячої організації, яка діяла з урахуванням інтересів дітей, і продовжувала соціально-виховний процес поза школою та родиною, належить американському письменникові Ернсту Сетон-Томпсону. Саме він у 1901 р. заснував дитячий природоохоронний рух «знавців лісу», запропонувавши сільським підліткам на вихідні пожити життям «справжніх» індіанців.

Очевидно, створення дитячої організації було вимогою часу, оскільки військовий у минулому Р. Баден-Пауелл (22.02.1859-1941), взявши за основу ідею американського письменника, воєнізувавши її докорінно, створив з часом усесвітню організацію скаутів (англ. буквально «розвідник»). Скаутизм не заміняв родину, школу, релігійні й інші соціальні інститути

суспільства, а доповнював їх соціалізуючий вплив, заповнюючи «вільне» місце в соціальному вихованні. За Г. Грібановою, «батько» скаутизму так зазначав мету дитячо-юнацької організації: «Зробити внесок у розвиток молодих людей, у розкриття повною мірою їхнього фізичного, інтелектуального, соціального і духовного потенціалу, як індивідів, відповідальних громадян і членів своїх місцевих, національних та інтернаціональних товариств» [3]. Система виховання скаутизму за суттю є самовихованням дитини в колективі через взаємопов'язані методи присяга та закон; навчання дією; робота в малих групах; прогресивні і стимулюючі програми діяльності (відповідно до етапів поступового гармонійного розвитку, які ґрунтуються на інтересах дітей та наближені до природи); система відзнак (відповідно до здобутих знань, набутих умінь, навичок). Отже, Р. Баден-Пауелл врахував практично всі психовікові особливості підлітків. Крім того, скаутизму притаманна особлива увага до атрибутики та символіки: яскраві церемонії, гучні паради, злети, пишнобарвні ритуали. Завдання дорослих — лише допомогти молоді в досягненні цілей руху при повній повазі особистості кожної дитини і визнанні її самоцінності [3]. Слід додати, що система соціального розвитку в скаутизмі передбачала вдосконалення не лише колективістського начала молоді, але й лідерських якостей, необхідних