Таким чином, скаутизм зважав на те, чого не змогли дати дитині школа та родина. Він не маніпулював підлітком, спираючись на знання психічних особливостей віку, а створював сприятливі умови для сходження молоді системою соціальних цінностей: від сімейних через національні, конфесійні, громадські до глобальних загальнолюдських. Тому на початку століття він став найпоширенішою дитячою спілкою (паралельно виникла дівоча організація — герлскаутів) не лише в Англії, але й у всьому світі. На початку 40-х рр. Р. Баден-Пауелл чимало сприяв глобалізації руху. Напередодні Другої світової війни він намагався уникнути розвитку національного егоїзму через дитячий рух, з одночасним зміцненням його загальнолюдських цінностей. Р. Баден-Пауелл у 1941 р. у зверненні до усіх національних лідерів скаутизму підкреслив, що серед завдань організації є «звільнення від обмеженого егоїзму, особистого, політичного, сектантського і національного». Натомість передбачалося «розвивати дух самопожертви і служіння людству і, таким чином, розвивати єдину добру волю до співробітництва, не лише в одній країні, але й за рубежем, між усіма країнами» [7, с. 136]. Отже, система виховання скаутизму відповідала майже всім вимогам щодо соціального виховання молоді, розробленим німецькими теоретиками соціальної педагогіки П. Натопом, Г. Кершенштайнером та іншими, особливо загальній меті — «служіння людству» та завданню — «розвивати, волю». Принципи скаутизму співзвучні соціально-педагогічній тенденції часу — гармонізувати взаємодію особистого та суспільного. Скаутизм став геніальним відкриттям у педагогізації дозвілля нової генерації, реалізував

потребу підлітків та молоді у створенні суто дитячого суспільного життя, яке сприяло розвиткові особистості кожного, вдосконаленню його соціальних якостей, становленню духовності, формуванню навичок і вмінь поліпшення навколишнього середовища через індивідуальну та спільну діяльність.

Іншим прикладом використання дитячого руху для ствердження класових (як різновид соціальних) цінностей є стаття німецького прокомуністичного педагога Е. Гернле «Дитячий рух, як нова форма організації виховання» [2]. Автор, правдиво оцінюючи досягнення скаутизму («У дитячому русі акцентується увага на самодіяльності та вільній дисципліні дитячих мас. Дітей уже не розділяють на окремі дрібні групи (школи) і не ізолюють від загального потоку життя, а, навпаки, об'єднують у товариства та національні об'єднання»). На думку автора, це спеціально розроблена імперіалістичною педагогікою «витончена система, яка нищить в зародку будь-який вияв класової свідомості в дитячому русі, яка затуляє очі та вуха дітей, щоб вони не чули класових суперечок». До скаутського намагання спрямувати дітей до щоденного творення добра (Девіз: «Будь готовий!» — виконувати свій обов'язок, гасло: «Роби добру справу щоденно»), до взяття на себе відповідальності не лише за себе, але і за добробут оточення, Е. Гер- нле ставиться як «до національно-імперіалістичної' ідеології та капіталістичної моралі». Навіть орієнтація скаутизму на фантазію та почуття, «замість орієнтації на інтелект», на активізацію дитини, «одночасно виховують так, щоб вона зовсім не мала самостійної ідеології», розглядається як недолік. Отже, прокомуністичні вихователі зовсім не зважали на те, що скаутизм компенсує дитині те, чого вона не має в школі, але що їй вкрай необхідно для гармонійного розвитку соціальних рис. Докоряють скаутизму введенням політики в школу (організаційно скаутські осередки розташовуються поруч з окремими школами), хоча, за офіційним визначенням, скаутизм є «добровільним неполітичним рухом з метою виховання молодих людей, відкритий для всіх незалежно від їх походження, раси, віросповідання.» [3], а також свідомим ігноруванням «класових суперечок поміж дітьми» («Він культивував ідеологію окремого дитячого світу й таким чином непомітно відривав дітей пролетаріату від їхніх класових інтересів» [2]). Натомість Е. Гернле репрезентує класово обмежений дитячий рух — масовий рух дітей революційного пролетаріату, яким керують дорослі, «а саме пролетарський авангард — комуністична партія. Але це керівництво не потребує витонченої романтики скаутизму.». Автор статті і не приховує, що рухом керують дорослі, які зважають на інтереси не дітей, а на власні потреби. Щоправда, він наївно намагається це обґрунтувати тим, що «серед революційного пролетаріату немає неузгодженості між інтересами дорослих та дітей», не припускаючи думки, що, можливо, це так здається лише тому, що інтересами дітей комуністичній партії ніколи поцікавитися. У будь-якому разі виховним методом «комуністичного дитячого руху» є не «тривала гра», а

«плавне втягування дітей у класову боротьбу та суспільно необхідну працю». Замість мети об'єднати всіх людей на загальнолюдському ґрунті комуністичний дитячий рух робить усе, щоб посіяти в душах дітей ворожнечу, його метою є не досягнення гармонії в суспільстві, а підсилення протистояння, тобто об'єктивне погіршення соціальних умов, зокрема і для виховання дітей: «Пролетарський дитячий рух по можливості виявляє класові суперечки не тільки поміж дорослими, але й поміж дітьми буржуазії та пролетаріату, він розвиває класову свідомість (звужуючи таким чином обрій світосприйняття) і руйнує ідеологію націоналізму та класової гармонії» [2].

Автор публікації усвідомлює, що скаутизм став результатом вимоги «імперіалізму, який для свого успішного розвитку потребує великої духовної гнучкості та розумового розвитку мас» (все ж таки скаутизм розвиває духовність та інтелект!), але, «позичаючи» його для пролетарських дітей, намагаючись довести, що дитячий рух є специфічною, властивою пролетаріатові виховною формою, «зародком нового пролетарського виховання», водночас прагне відмежуватися від скаутизму («В Німеччині боротьба з безпритульністю, з важким станом дітей та грубою шкільною реакцією спричинила революційний пролетарський дитячий рух, що протилежний буржуазним товариствам молоді» [2]), вихолощуючи розуміння останнім дитячої природи,