УДК 378.141

Т. О. ДМИТРЕНКО К. В. ЯРЕСЬКО

КОНЦЕПЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ САМОСТІЙНОЮ РОБОТОЮ СТУДЕНТІВ

Розглянуто основні теоретичні результати дослідження самостійної роботи студентів. Обґрунтовано концепцію організації та управління самостійною роботою, а також дидактичні умови і вимоги, які забезпечують підвищення ефективності навчання студентів.

Ключові слова: освіта, самостійна робота студенів, управління самостійною роботою студентів.

Рассмотрены основные теоретические результаты исследования самостоятельной работы студентов. Обоснованы концепция организации и управления самостоятельной работой, а также дидактические условия и требования, которые обеспечивают повышение эффективности обучения студентов.

Ключевые слова: образование, самостоятельная работа студентов, управление самостоятельной работой студентов.

The main theoretical results of the research students' independent work. Conception oforganization and management of independent work, as well as teaching conditions and requirements that enhance the effectiveness of teaching students.

Key words: education, students' self-instruction, administration of the students' self-instruction.

Розвиток педагогіки в другій половині ХХ — на початку ХХІ ст. здійснювався в напрямі посилення процесів інтеграції та диференціації. Диференціація науки виявилась у виникненні нових галузей (педагогіка вищої школи, соціальна педагогіка тощо), а також напрямів (управління в освіті, педагогічна інноватика). Актуальною проблемою є посилення взаємо-зв'язків загальної педагогіки, її галузей і напрямів, вирішення якої перебуває у площині педагогічної системи як засобу інтеграції наук.

На відміну від попередників, які розглядали процеси навчання, виховання, розвитку поза системою, педагог-дослідник В. П. Безпалько стверджував, що предметом педагогіки є педагогічна система, в якій здійснюється педагогічний процес [1, 16]. Суб'єктами педагогічної системи, об'єднаними прямими і зворотними зв'язками, є педагоги й учні (студенти); у процесі їхньої спільної діяльності розробляються інші компоненти системи: цілі, принципи, зміст, методи і форми спільної діяльності. Системний підхід полягає в тому, що педагогіка вивчає педагогічні системи, їх виникнення, розвиток і занепад як історико-культурний процес [2].

Мета статті — розглянути основні теоретичні результати дослідження самостійної роботи студентів як процес, що відбувається в педагогічній системі індивідуального типу, розробити концептуальні положення підвищення його ефективності та якості на сучасному етапі розвитку педагогічної науки.

Вивчення педагогічної системи ґрунтується на використанні сукупності підходів. Так, структурно-функціональний підхід дозволив розглянути педагогічну систему як цілісний об'єкт, що складається із взаємопов'язаних компонентів, визначити функції кожного компонента і системи, розробити моделі (лінгвістичні, множинні, графові, матричні), поставити і вирішити завдання оптимізації).

Культурологічний підхід базується на сукупності концепцій культури: аксіологічній, діяльнісній, інформаційно-семіотичній, діалогічній. Аксіо- логічна концепція потребує, щоб компоненти педагогічної системи були цінностями для суб'єктів — духовними, матеріальними, практичними. Діяльнісну концепцію культури слід розглядати як підґрунтя дослідження педагогічної системи і процесів навчання, виховання тощо. Згідно з нею, культура — це спосіб діяльності людини, що використовується для здобуття нових знань (культура діяльності, культура управління діяльністю) [3].

Інформаційно-семіотична концепція культури об'єднує попередні результати і визначається як соціальна інформація, яка зберігається і накопичується в суспільстві через знакові системи [4]. Останнім часом у педагогіці розроблено певну кількість знакових систем, що дозволяє вченим стверджувати: наука перетворюється на індуктивно-дедуктивну (В. П. Безпалько). Педагогічна система (індивідуальна, групова, навчального закладу), педагогічний процес, що включає цілі, етапи здійснення, засоби, результати, дозволяє передавати і засвоювати інформацію у формі знакових систем, є тими «ідеальними типами» (М. Вебер), які забезпечують розвиток людини, її соціалізацію в суспільстві.

Аналіз процесів становлення і розвитку педагогіки засвідчує, що перетворення її у «відкриту науку», здійснення процесів диференціації та інтеграції, формування системного мислення фахівців зумовили необхідність удосконалення понятійного апарату. Так, сутність педагогічного процесу вчені розкривають, використовуючи одновимірний аналіз: Н. В. Бордовська, А. О. Реан — взаємодія між суб'єктами; З. Н. Курлянд — управління діяльністю учнів; Л. Д. Столяренко, С. І. Самигін — цілеспрямоване спілкування; І. Ф. Харламов — організація і стимулювання діяльності учнів. Деякі вчені підкреслюють складність і багатосторонність процесу в педагогічній системі (А. М. Алексюк, М. К. Степаненков).

Принцип сучасної філософії — багатовимірності мислення — використаний філософом Ф. В. Лазарєвим для обґрунтування інтервального підходу, основу якого складає уявлення про багатовимірну реальність, а також інтервальну природу пізнавального процесу [5].

Педагогічний процес на етапі орієнтування в діяльності виявляється як процес організації, на етапі пізнання і перетворення об'єктів — управління діяльністю учнів, на етапі контролю і рефлексії — спілкування. Відповідно, організація, управління і спілкування є системоутворювальними факторами. Описані вище ситуації були названі Ф. В. Лазарєвим інтервальними. Важливим у цьому підході є те, що інтервальні ситуації — це якісні цілісності природної або соціокультурної реальності; на кожному інтервалі (етапі) педагогічний процес — цілісний об'єкт, що відрізняється системо- утворювальним фактором. Головною функцією викладача на орієнтувальному етапі є організація як вплив на особистість учня; на етапі пізнання і перетворення — управління діяльністю, на етапі контролю і рефлексії — спілкування в прямому та зворотному напрямах.

Аналіз стану педагогічної науки засвідчує, що існує суперечність між необхідністю вирішення ключових проблем науки, зокрема розробки теоре- тико-методологічних засад самостійної роботи студентів, і нерозроб- леністю понятійного апарату, методологічних підходів, засобів організації й управління.

Умовою реалізації креативної моделі самостійної роботи студентів має стати кібернетичний підхід на підґрунті самоуправління і самоорганізації студентів під впливом функцій планування, мотивації, контролю. Реалізація цих функцій визначається через вплив викладача за допомогою навчальної програми, відповідного методичного забезпечення, стратегії реалізації самостійної роботи студентів. Саме викладач має