Принцип динамічності. Оскільки система ДЦО – явище рухливе, що вирізняється у студентів рівнем і різноманіттям уявлень, ставлень, переваг. Тому педагогічна система має бути пристосована як до соціальних змін у цілому, так і до наявних сформованих ДЦО окремої особистості. Використання критичного мислення забезпечує реалізацію цього принципу через систематичне вдосконалення процесу й результатів розумової діяльності.

Принцип кооперації – передбачає суб'єкт-суб'єктну взаємодію викладача і студента та студентів між собою, спрямовану на спільну продуктивну діяльність. За допомогою співпраці в колективі встановлюються відкритіші стосунки та виникає гармонійніше середовище. Кожен учасник виховного процесу вчиться один в одного, завдяки чому розвивається.

Принцип активізації дій кожного студента – базується на діяль- нісному підході в педагогіці, за яким формування ДЦО відбувається за умови залучення до діяльності. Активізація розумової діяльності студентів через залучення їх у роботу, що потребує використання умінь і навичок критичного мислення, підвищує мотивацію, стимулює інтерес, а також сприяє ефективнішому сприйняттю інформації. Важливим є той факт, що ДЦО реалізуються в поведінці, тому при активізації дій студентів також активізуються вміння використовувати знання на практиці.

Принцип саморозвитку – ґрунтується на свободі студента конструювати індивідуальну навчальну траєкторію та вільно сприймати й обирати власні ДЦО. Реалізація цього принципу має здійснюватися через стимулювання самостійної роботи студентів. За допомогою критичного мислення вони можуть власне для себе прийняти чи не прийняти деякі положення через оцінку впевненості певного аргументу.

Вважаємо, що означені принципи, відображаючи закономірності формування ДЦО, уможливлюють її здійснення, сприяючи зниженню дії виявлених нами суперечностей об'єктивного, суб'єктивного, особистісного і людського факторів.

Засобом реалізації окресленої нами мети і принципів є зміст навчання, який відбирає викладач для організації навчально-виховного процесу, а студент засвоює для використання в подальшій діяльності.

Для визначення змісту ДЦО ми використовували концепцію І. Лернера, М. Скаткіна, В. Краєвського, В. Безрукової, П. Підкасистого й інших учених, згідно з якою зміст освіти розуміється як педагогічно адаптований соціальний досвід людства. Зміст ДЦО має поєднувати в собі такі компоненти: здобуті суспільством знання про навколишній світ, способи здобуття знань; досвід репродуктивної діяльності, який реалізується в уміннях та навичках; досвід творчої діяльності, що застосовується для вирішення проблемних ситуацій, творчих завдань тощо; досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, себе і людей. Засвоєння цих компонентів у сукупності забезпечує становлення суб'єктності особистості в усіх важливих сферах життєдіяльності.

Призначення елементів змісту ДЦО полягає в тому, що:

знання про навколишній світ (домінуючі в суспільстві цінності, ідеї та ідеали, елементи духовної культури суспільства) осмислюються, інтеріори- зуються та перетворюються в індивідуальний внутрішній світ особистості [9];

засвоєння так званих «умінь-цінностей» [10] (соціально-методологічних, полікультурних, комунікативних, інформаційних, самоосвітніх та вмінь-цінностей у сфері здоров'я і здорового способу життя) сприяє формуванню багатьох ключових видів діяльності, що є основою поводження в соціумі та розбудови власної життєдіяльності;

досвід творчої діяльності, набутий у процесі навчання, відкриває можливості особистості вирішувати моральні проблеми та певні життєві завдання на основі знань та вмінь духовно-ціннісної спрямованості;

при опануванні досвіду емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу у свідомості суб'єкта вибірково встановлюються зв'язки з об'єктом навколишнього світу, які реалізуються в раціональній, емоційній та практичній діяльності [11]. При формуванні ДЦО цей компонент змісту набуває особливого значення. Як зазначають С. Кульневич і Т. Лакоценіна, цінності як надання переваги одним чи заперечення інших ідеалів диктуються, сприймаються саме почуттями. Це дозволяє людині визначити, до чого вона має прагнути, що повинна поважати, визнавати, шанувати [12].

Означений зміст ДЦО реалізується через інтеграцію в зміст конкретних предметів, наприклад, таких предметів гуманітарного циклу, як іноземна мова, соціологія, філософія, етика тощо. При розгляді конкретної теми необхідно звертати увагу студентів на духовно-ціннісний аспект того, що вивчається, для розкриття багатогранності певного явища і на цій підставі всебічного гармонійного розвитку студента як майбутнього фахівця і суб'єкта життєдіяльності.

Для реалізації зазначеного змісту мають використовуватися певні методи, вибір яких ґрунтується на методологічних основах концепції формування ДЦО. Нами було показано, що для цієї педагогічної системи базовою є теорія діяльнісного підходу з використанням критичного мислення. Тому оптимальними є такі методи:

методи проблемного навчання (діалогічні, дослідницькі, евристичні тощо);

критичне читання і писання («ажурна пилка», читання в парах, питання

до автора, вільне письмове висловлювання, порадник очікувань тощо);

інтерактивні методи (мозковий штурм, круглий стіл, ділова гра, методи

вільних асоціацій, навчання за кейсами, «сократівські» дискусії тощо);

креативні методи (проектів, гіперболізації, аглютинації, вигадування

тощо).

Використання вказаних методів сприяє створенню на заняттях умов для формування навичок об'єктивної оцінки і самооцінки, вмінь генерувати нові ідеї, аргументувати власну точку зору, толерантно ставитися до інших поглядів, знаходити різні варіанти вирішення проблемних ситуацій. Ці методи спрямовані на підвищення пізнавальної мотивації студентів, інтересу до явища, що вивчається, та на забезпечення міжособистісної взаємодії між суб'єктами навчання.

Важливим складником педагогічної системи є узагальнення форм організації діяльності тих, хто навчається, оскільки навчальне середовище та способи взаємодії учасників процесу мають вирішальне значення для досягнення цілей формування ДЦО. Можливе застосування практично всіх традиційних форм організації навчальної діяльності: індивідуальна, індивідуально-групова, парна, групова й колективна. Однак найприйнятнішими в разі використання критичного мислення