Л.С.Виготський встановив, що навчання впливає на розвиток дитини тільки тоді, коли орієнтується на „зону найближчого розвитку” дитини, тобто „навчити дитину можна тільки того, до чого вона готова”. Отже, рівень психологічної готовності дитини має бути таким, щоб програма навчання відповідала “зоні її найближчого розвитку”. Якщо ж психічний розвиток дитини такий, що „зона її найближчого розвитку” не відповідає навчальній програмі, то дитина не зможе успішно навчатися. При визначенні готовності дитини до навчання необхідно враховувати також системний характер виявлення індивідуальних особливостей у діяльності, а також нерівномірність розвитку певних психічних процесів та якостей особистості [ 15,210 ].

Більшість психологів, котрі досліджували психологічну готовність дитини до школи, зазначають, що найбільше проблем у шестилітніх дітей, бо у них слабкий розвиток довільності психічних процесів (уваги, пам’яті, мислення). Складність полягає в тому, що довільність психічних процесів розвивається під час навчальної діяльності у молодшому шкільному віці – це новоутворення цього віку; а з іншого боку, недостатня сформованість вольової сфери – одна з суттєвих причин неуспішності дітей у першому класі.

У своїх працях Д.Б.Ельконін наголошував на тому, що першочергове значення для успішного навчання дітей цього віку має сформованість необхідних якостей навчальної діяльності, назвавши наступні вміння: *

свідомо підпорядковувати свої дії правилу, яке узагальнено визначає спосіб дій; *

орієнтуватися на задану систему вимог; *

уважно слухати того, хто говорить і точно виконувати завдання, що пропонуються в усній формі; *

самостійно виконувати завдання за зразком [ 4,118 ].

Дещо в іншому ракурсі розглядається проблема готовності дитини до школи в роботах Ю.З.Гільбуха. Він підкреслював відносний характер готовності до шкільного навчання. На його думку, дитина може бути не готовою до шкільного навчання в одних умовах і готовою в інших

[7;39 ].

Л.І.Божович визначала кілька чинників, які є системоутворюючими в структурі шкільної готовності. Це мотиваційний розвиток дитини, який охоплює пізнавальні і соціальні мотиви навчання, достатній розвиток довільної поведінки та інтелектуальної сфери [ 3; 171 ].

Готовність до шкільного навчання водночас є проблемою соціальної зрілості дитини. Адже, йдучи до школи, вона опиняється в реальній соціальній позиції, вперше отримавши право і опинившись перед обов’язком здійснення суспільної за змістом і формою діяльності, якою є навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Готовність до навчання в школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності.

Психологічну готовність визначають за рівнем розвитку наступних сфер:

мотиваційної;

інтелектуальної;

вольової;

емоційної;

особистісної.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Відомий дослідник Л.І.Божович зазначала, що найбільш значущим для успішності навчання у школі є розвиток мотиваційної сфери дитини – це, по-перше, потреба дитини у новому соціальному статусі-школяра, по-друге, готовність прийняти і виконувати вимоги дорослих, мати певні обов’язки, бути відповідальним – отже, мати сформовану „внутрішню позицію школяра”, і по-третє, бажання змінити ігрову діяльність на навчальну, мати домінуючий пізнавальний мотив навчання [ 12, 8 ].

Аналізуючи педагогічний досвід і дані спеціальних досліджень, Л.І.Божович показала, що, хоча дітей, які вступають до школи, дуже цікавлять зовнішні атрибути шкільного життя – ранці, оцінки, дзвінки, шкільна форма тощо, але не це є визначальним, центральним в їхньому прагненні ходити до школи. Їх захоплює писана Л.І.Божович власне навчання як серйозна змістовна діяльність, яка приводить до певного результату важливого для самої дитини і для оточуючих дорослих. Тут нібито в один вузол зав’язані дві основні потреби дитини, які рухають її психічний розвиток: пізнавальна потреба, що дістає в навчанні своє найповніше задоволення, і потреба в певних соціальних стосунках, які виявляються в становищі школяра Л.І.Божович висловлює думку, що ця потреба, очевидно, виникає на основі потреби дитини в спілкуванні.

Дослідження психологічного змісту і структури внутрішньої позиції школяра було здійснено Т.А.Нєжновою та О.Л.Венгером. Внутрішня позиція розглядається ними як психологічне відображення об’єктивної системи взаємин дитини з оточуючими і вона може бути показником готовності дитини до соціальної позиції школяра. Т.А.Нєжнова пише, що „внутрішня позиція школяра, яка з’являється у дитини на кінець дошкільного віку, являє собою систему потреб, пов’язаних з учінням, як з новою, серйозною, справжньою, суспільно значущою діяльністю, що втілює в собі новий, серйозний, справжній, суспільно значущий, і отже, доросліший спосіб життя”.

Наявність у дитини внутрішньої позиції школяра виявляється у тому, що вона „рішуче відмовляється від дошкільно-ігрового, індивідуально-безпосереднього способу існування і виявляє яскравого позитивне ставлення до нового-шкільного змісту занять до нових шкільних форм цих занять і до нового-шкільного типу взаємин з дорослим як з учителем. Саме таку позитивну спрямованість на школу, як на власне навчальний заклад, Т.А.Нєжнова розглядає як найважливішу передумову благополучного входження дитини в шкільно-учбову діяльність, тобто прийняття нею відповідних шкільних вимог і повноцінного включення в учбовий процес [ 22,52].

Для збирання фактичного матеріалу Т.А.Нєжнова розробила систему запитань і оповідань-колізій, уведених до методики „Бесіда” і призначених для обстеження шести і семирічних дітей в умовах дитячого садка і школи.

Мотивація має неабияке