Отже, як бачимо гіпотеза знайшла своє підтвердження на практиці. Батьки в більшості не розуміють важливості проблеми психологічної готовності дитини до школи. Мотивації елементарні і бажання допомогти своїй дитині зведені майже на нуль. Так уже заведено, що ніхто не прагне попередити біду, всі чекають біди, а тоді шукають винних. Але ж винні ми самі. Тому не забуваємо, що ми самі ковалі свого щастя. А що може бути прекраснішим для батьків, ніж жити із щасливими, здоровими дітьми. Нехай же наші діти проживуть краще життя, ніж ми.

2.4. Психолого-педагогічна робота з дітьми, які не готові до навчання в школі

Щоб зберегти самоцінність дитинства та полегшити адаптацію до шкільного навчання в початковій ланці, необхідно враховувати та продовжувати характерні для дошкільного віку моменти: використання мотивів ігрової поведінки, цілеспрямований розвиток сенсорних процесів; чутливості слуху, вправності руки, гостроти зору. Початкова освіта буде повноцінною, якщо спиратиметься на добре розвинену ігрову діяльність дітей, пріоритетне розв’язання виховних завдань, добре розвинені усне мовлення й уяву, рухову і просторову координацію, достатню для навчання саморегуляцію поведінки.

Провівши з дітьми 1-А класу тест Керна-Йірасика, ми виявили групу дітей (11 чоловік) з низькою шкільною зрілістю. Щоб допомогти цим дітям легше адаптуватися до школи, ми провели з ними корекційно-розвивальні заняття, метою яких є подолання труднощів, які виникли в учнів під час адаптації; розвиток умінь і навичок, які сприяють позитивному входженню у шкільне життя. Заняття було побудоване на добровільності і зацікавленості, якщо дитина не хотіла, ніхто її не примушував.

Ми працювали з дітьми в груповій формі, використовуючи ігрову діяльність, оскільки ігрова форма вчить дітей керувати своєю поведінкою та через взаємодію з ровесниками розширює можливості кожної дитини. Створення ситуації успіху допомагають учням самоутверджуватись, відчувати впевненість у собі, що сприяє ефективнішому засвоєнню знань.

Ми провели з дітьми гру „Я йду до школи” (за програмою С.В.Буцкіної) (Додаток Л). Ця гра спрямована на активізацію відомостей і формування адекватного уявлення дитини про школу. Гра проводилась з 11-ма учнями того ж 1-А класу Калуської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 з поглибленим вивченням англійської мови. Робота наша розпочалася о 12.00 годин 22 лютого 2007 року. Ми запропонували дітям поділитися на дві команди. Перша команда отримала емблеми для кожного учасника гри з назвою „Всезнайко” і була дана установка, що вони повинні давати тільки правильні відповіді на запитання. Друга команда – „Незнайко” – вони не дуже добре знають відповіді на запитання. За кожну правильну відповідь (для „Всезнайок”) і неправильну (для „Незнайок”) нараховується 1 бал. Кожна дитина побувала у ролі Всезнайки і Незнайки.

Спостерігаючи за дітьми під час гри, ми відмітили, що всі залюбки і з цікавістю погодилися погратися з нами в ігри. Але, коли дійшла черга до відповідей на поставлені запитання, діти розгубилися. Швидше за все питання були несподівані і трохи незрозумілі, тому що дехто постійно перепитував. Дітям було складно висловлювати свої думки і почуття, довго думали перед тим, як щось сказати. Коли говорили, то очима бігали, когось шукаючи, або навпаки- так дивилися в очі, боячись сказати неправду чи правду і чекали нашої реакції. Деякі діти говорили красивою зв’язною мовою, додаючи ще якусь репліку від свого імені. А були діти, що ніби знали, що сказати, а не могли: слова окремі, не зв’язне речення або взагалі повторювали все, як сказав попередній учень. Була дитина, яка постійно зверталася до інших по допомогу, питаючись: „Що треба казати? А ти що казав?” Загалом діти відповіли на запитання, але в половини з них не було видно ніяких емоцій і прагнень відповідати.

Провівши дану гру, ми дійшли висновку, що все ж таки розвиток комунікативних умінь є одним із важливих чинників корекційної роботи. Необхідно тренувати спонтанне мовлення учнів, адже воно сприяє формуванню операцій мислення, логічних умовисновків.

Наступною грою, яку ми запропонували дітям через місяць, тобто

23 березня 2007 року, була гра „Пантоміма” (Додаток М). Метою даної гри є допомога учням прийняти „позицію школяра”, зменшити рівень тривожності, страхів, пов’язаних зі школою.

Учні із задоволенням показували те, що їм сказали. Дехто розгублювався, але потім при підказці учнів швидко орієнтувався, і все ж таки щось показував.

Діти відповідали щиро, але скуто. Давали лише точні відповіді на запитання. Відповіді були різні. Один учень відповів, що неуважного учня важче показати, але ним краще бути, тому що на нього вчитель і батьки звертають більше уваги, більше з ним розмовляють. Про свої почуття діти висловлюватися не вміють і дуже важко вдається пояснити той чи інший вчинок чи вибір.

Щоб наша психолого-педагогічна робота не здавалася вузько спрямованою, ми вирішили провести ще й консультаційну роботу з батьками і вчителями. Нами були виготовлені 32 аркуші друкованого тексту з порадами і тестами для батьків, діти яких навчаються у 1-А класі (Додаток Н). Дану інформацію ми роздали на батьківських зборах, які